Зараз не про це: Тарас Цимбалюк про смерть на знімальному майданчику, бабусині антистрес-рецепти та хороші українські серіали

Зараз не про це: Тарас Цимбалюк про смерть на знімальному майданчику, бабусині антистрес-рецепти та хороші українські серіали

Ми запрошуємо зірок не на офіційні інтерв’ю, а на дружню бесіду за чашкою кави, де вони замість заздалегідь підготовлених запитань витягують теми наосліп та розповідають те, про що ми раніше не чули. Весняний сезон наших зіркових зустрічей ми відкрили разом з актором театру та кіно Тарасом Цимбалюком, який розповів нам про дитинство у маленькому містечку, вступ до театрального вузу замість туристичного, вартісні вистави в київських театрах, небанальні українські серіали і не тільки. 

Зараз не про це: Тарас Цимбалюк про смерть на знімальному майданчику, бабусині антистрес-рецепти та хороші українські серіали 1

Суперсила 

Я — фанат абсолютно всіх фільмів Marvel та DC! Хоча й розумію, що сюжет там скрізь однаковий: з’являється небезпечний зловмисник і супергерої його перемагають. Проте щоразу, коли виходить нова картина, я ходжу в кінотеатр за спецефектами, і вони там просто вражаючі. 

Моя найулюбленіша стрічка — “Росомаха” з Г’ю Джекманом. Це мій улюблений супергерой, особливо коли в третій частині “Логан” замість кігтів в нього з’явилися металеві ножі. 

Я, звісно, хотів би знятись у подібному кіно. Мені цікавий процес підготовки до такої ролі. Тому що я читав, наприклад, як готувався до зйомок у фільмі “Джон Уік” Кіану Рівз. Процес підготовки зайняв два роки, протягом яких він 5 разів на тиждень займався екстримальною їздою на автомобілі, бойовими мистецтвами та стрільбою. Уявіть собі, людина так серйозно підходить до роботи у фільмі, який в принципі має нехитрий сюжет і, м’яко кажучи, не претендує на “Оскар”. Це надзвичайно круто! Хоча й така, чисто “пацаняча” тема. 

Зараз не про це: Тарас Цимбалюк про смерть на знімальному майданчику, бабусині антистрес-рецепти та хороші українські серіали 2

Найцікавіший досвід у моїй роботі трапився на зйомках “Кріпосної”. Мене привезли на кузню, дали шматок металу і сказали, що за тиждень я маю зробити з нього підкову. Я був впевнений, що без тривалої підготовки це просто нереально! Але в мене це вийшло вже на четверте заняття. 

Якби я міг обрати для себе якусь суперсилу, я б обрав переміщення в часі. Але я хотів би мати такий навик не через те, аби більше встигати протягом дня. А щоб мати змогу подорожувати у часі і побувати там, де нас не було і ніколи не буде. Наприклад, мені дуже подобається естетика Америки кінця 19 століття, Європа у середньовіччі. Ще мені було б цікаво побачити якогось Гете чи Шиллера, які п’ють каву десь там у Німеччині. Бо написано про них все дуже класно. Але ж, мабуть, вони були звичайними людьми зі своїми поганими звичками, недоліками та побутовими проблемами. Мені хотілось би побачити такий “людський” їхній бік. 

Зараз не про це: Тарас Цимбалюк про смерть на знімальному майданчику, бабусині антистрес-рецепти та хороші українські серіали 3

Дитинство 

В мене є старша на 8 років сестра Оля. Я був для неї в дитинстві живою лялькою. Був період, коли мама часто залишала мене з нею — їй тоді було 11 років, а мені — 3. Я пам’ятаю, що сиджу серед іграшок, а вона ходить з указкою, тому що хотіла бути викладачкою, як мама, і каже: “Так, хто сьогодні буде відповідати?” В неї ніби урок. А хто там може відповідати, якщо в кімнаті, крім мене, лише іграшки! Звісно, я буду відповідати. Ще їй подобалось фарбувати мене як ляльку. Я опирався, плакав, цей “грим” тік, я приходив до мами в сльозах. Словом, сестра знущалась з мене як могла. Але в хорошому сенсі цього слова! Зараз я це згадую з посмішкою. 

Коли я приїхав до Києва, оселився в гуртожитку, де було 8 чоловік в кімнаті, я їй дзвонив і казав: “Оля, це просто треш!”. Вона в той час винаймала квартиру в центрі, тому я до неї приїжджав, коли мені треба було щось вчити. Тому що 8 чоловік в кімнаті — це не жарт: один пиячить, в іншого дівчина, третій слухає музику. З одного боку, це було весело на вихідних, але в інший час мені хотілось тиші і спокою. Тому я вдячний, що Оля завжди мене підтримувала. 

Зараз не про це: Тарас Цимбалюк про смерть на знімальному майданчику, бабусині антистрес-рецепти та хороші українські серіали 4

Школа і шкільне життя 

Це був прекрасний період, за яким я з кожним роком сумую все більше. В школі мені не хотілося сидіти на уроках, було мало дисциплін, які б мене цікавили — історія, література, фізкультура і географія. Решту я просто терпів: фізика, алгебра, геометрія мені видавались нестерпно нудними. Але справа в тому, що мої батьки — вчителі і, звісно, їх всі знали у школі. Тому я не міг просто піти в комп’ютерний клуб замість уроків, чи обманути, що мене болить голова і відпроситись. Мені доводилось сидіти і все вчити, і це, якоюсь мірою, була каторга. Я деяким вчителям так і казав: “Мене, чесно, зовсім не цікавий ваш предмет. Я тут сиджу, тому що треба”. Вони нормально це сприймали, навіть сміялись. Таким чином я з великими потугами став хорошистом. 

Але це все одно був безтурботний час і приємне оточення. В мене досі є найкращий друг, якого зустрів я ще у школі. Ми дружимо вже більше 20 років. 

Коли постало питання про університет, виявилось, що у 10 класі я посів якесь там місце на олімпіаді з географії, тому тато порадив мені спробувати вступити в університет Драгоманова на спеціальність “Менеджмент туризму”. Я так і зробив, причому ще до закінчення школи. Мені це вдалося після проходження підготовчих курсів в університеті та вступних іспитів екстерном. Тому вже до випускного в школі я був зарахований до вузу. 

Зараз не про це: Тарас Цимбалюк про смерть на знімальному майданчику, бабусині антистрес-рецепти та хороші українські серіали 5

Але ще до початку навчання в університеті, я зрозумів, що не хочу там навчатися. В цей період я усвідомив, що хотів би спробувати себе в акторстві. Моя любов до акторства тягнулась класу з 8-го — участь у КВК мене надихала в цьому плані. Ми постійно їздили по Україні зі однолітками, десь тусувалися, писали сценарії — 9, 10 та 11 клас пройшли саме в такому ритмі. 

Тут потрібно віддати належне моїм батькам, які повністю підтримали мій вибір. Я був в шоці, коли вони швидко погодились та не вмовляли мене навчатись на іншій спеціальності. Я їх навіть перепитав: “Реально, ви не проти, аби я вступив в акторський вуз?”

Просто я з Корсуня (Корсунь-Шевченківський – прим.ред.) — це маленьке містечко в Черкаській області. І там, звісно, творчі професії непопулярні і не зрозумілі. Навіть моя рідна тітка називала це якийсь час танцями. Так і казала моїй мамі: “Тань, це ви платите гроші, щоб він просто там дригав ногами?” 

Зараз не про це: Тарас Цимбалюк про смерть на знімальному майданчику, бабусині антистрес-рецепти та хороші українські серіали 6

Я приїздив додому, вся родина чекала на мене за столом — і батьки-педагоги, і тітка — директор технікуму, і дядько — головний лікар місцевої лікарні. Тобто всі серйозні люди. Тому їм потрібна була відповідь на конкретні питання. Наприклад: “Що ти там робив перший рік?” Я відповідав: “Ми робили етюди на тему тварин — я зображав мавпу”. І люди сидять, слухають, співвідносять це з тим, що я вчусь на контракті, а отже мої батьки ще й гроші за це платять. Тому на початку мого навчання родина важко сприймала мій вибір професії, аж поки я не почав десь зніматися. 

Зрозуміліше їм стало, коли батьки приїхали на студентський показ, де це була повноцінна вистава. В університеті кожен екзамен так виглядає: театральна сцена, глядачі в залі — до 300 чоловік, сидить вся кафедра. І от коли батьки приїздили на такі покази, їм вже було спокійніше — це було хоч щось схоже на те, чим займаються професійні актори. 

Театр

В сучасному театрі є, на що подивитись. Нещодавно в Малому театрі на Гончара вийшла вистава “Точка зору” про інтернат сліпих, яка йде в повній темряві. Там сюжет побудований на голосах та відчуттях, в якийсь момент актори комунікують із залом — починають ходити між рядами, запрошувати на танець. Глядач при цьому нічого не бачить, покладається на голоси, звуки, запахи, ще якісь відчуття. Після закінчення вистави мурахи гарантовані. 

Зараз не про це: Тарас Цимбалюк про смерть на знімальному майданчику, бабусині антистрес-рецепти та хороші українські серіали 7

Ще мені сподобалась вистава “Ніч Гельвера. Сволота” в Молодому театрі з Олексієм Тритенком у головній ролі. Він там грає хворого на ДЦП, якого під час війни взяла під крило самотня жінка, що пережила особисту трагедію. Його герою 50 років, але через особливості хвороби він наче впав в дитинство — грається машинками, бавиться, коли на фоні йдуть обстріли і люди у відчаї. Вистава йде на мікросцені, це допомагає глядачеві зануритись у сюжет та глибше відчути всю глибину почуттів. 

Коли тільки закінчив університет, я зневірився у театрі. Я прийшов в Молодий театр на проби, мене взяли, але за якийсь час зайшла мова про те, скільки я там буду отримувати, і в 2011 році це було, здається, три тисячі гривень на місяць. Щоб ви розуміли, я знімав тоді квартиру за дві. І я розумів, що так просто неможливо жити! Мене тоді обурила маса речей — неповага до людей, які є професіоналами. Крім того, більшість режисерів ще й не відпускали акторів на проби в кіно, яке давало можливість хоч трошки підзаробити. Тому я пропрацював там буквально пару місяців і пішов. 

Зараз я можу дозволити собі працювати в театрі в своє задоволення. Я домовився з театром на разових умовах і буду грати у виставі, яка мені подобається. Я не залежатиму від репертуару театру, буду як запрошений актор грати одну виставу на місяць.

Зараз не про це: Тарас Цимбалюк про смерть на знімальному майданчику, бабусині антистрес-рецепти та хороші українські серіали 8

Нетрадиційна медицина

Я темна людина у медицині, і слава Богу, я дуже рідко буваю в лікарні. Єдине, що я пам’ятаю з дитинства про нетрадиційну мединицину — це коли бабуся заварювала мені чай з трав, що росли в неї в городі. З тих пір, до речі, я люблю пити трав’яний чай — він заспокоює і тонізує. Тому на зйомках я прошу, щоб мені готували чай з ромашки, або з карпатських трав. 

Життя після смерті 

Не те, щоб я не вірив в реінкарнацію, просто жодного разу не бачив фактів, які б могли мене в цьому переконати. Але я вірю, що десь там мій дідусь та моя бабуся спостерігають за мною. Тому я завжди маю себе більш-менш нормально поводити, щоб їм не було соромно. В таке щось я вірю. 

Люблю художні твори на цю тематику. Зараз навіть більше висвітлюють сюжет не фільми, а мультики. Мабуть подивились нещодавній “Душа” і трохи старіший “Таємниця Коко” — шикарні мультики на цю тему. Хоча зрештою це все людські домисли. Звідти ж ніхто не напише, як воно там. 

Зараз не про це: Тарас Цимбалюк про смерть на знімальному майданчику, бабусині антистрес-рецепти та хороші українські серіали 9

Мені декілька разів доводилось грати героїв, котрих вбивали. Не скажу, що це приємно. Ми нещодавно знімали в один день на одній локації, як моя екранна дружина народжує, потім була сцена, де ми сміємося, тоді вона помирає — там крики, істерика, і потім ми за тим же столом сидим п’ємо чай. А в кінці зміни стоїть труна і батюшка відспівує мою кохану — свічки, максимальний мрак. Це такий звичайний день в “Кріпосній”. 

В мені потрібно якось “накрутити” себе. Я, буває, згадую і про смерть своїх близьких, хоча психологи кажуть, що це небезпечно і не потрібно так робити. Але після таких знімальних днів я приходжу додому і просто мовчу. Можу включити Playstation, пограти в футбол, розгрузитись. 

Якщо я раніше трохи скептично ставився до психології — це був такий радянський шлейф, то зараз я змінив свою думку. Вважаю, що психологи можуть допомогти, тому не потрібно боятись до них звернутись, навіть якщо вам здається, що ваша проблема надумана і не серйозна. Я люблю читати біографії голлівудських зірок, і там часто зустрічається фраза, що найкращі друзі людей старшого віку — це лікарі, а молодших — психологи. 

Зараз не про це: Тарас Цимбалюк про смерть на знімальному майданчику, бабусині антистрес-рецепти та хороші українські серіали 10

Бред Пітт, наприклад, під час підготовки до ролі у фільмі “Лють”, протягом 20 днів зачинявся у приміщенні, де на великому проекторі дивися відео про жахи війни, де людям відриває руки снарядами і т.д. Він просто дивився цю хроніку і пиячив. А потім сказав, що цей досвід допоміг йому вдало зіграти один крупний план. Один! Я думаю, що якби я подібним чином готувався до ролей, то мені точно потрібна була б допомога психолога. 

Серіали

Я не погоджуюсь з думкою, який народ, таке й кіно. Можна в людях виховати хороший смак, але для цього потрібно показувати трошки інший продукт. Є наприклад такий серіал “Прятки” — український нуар, який зняли пару років назад. Дуже стильний. І мені про нього відгук дала сусідка моєї мами, яка взагалі дивиться все підряд і так трапила і не цей серіал. Їй він сподобався — вона оцінила і гру акторів, і довжину кадрів, і картинку. Це при тому, що загалом вона фанатка типових мелодрам, знятих на швидкоруч. Тому люди дивились би, просто потрібно їм таке показувати. 

Окрім “Пряток”, я би порадив подивитись серіал “Абсолютно брехлива історія” — комедійний екшн про козаків за жанром нагадує “Пірати Карибського моря”. Дуже класні кадри, легкий сюжет, дуже стильно знято. 

Зараз не про це: Тарас Цимбалюк про смерть на знімальному майданчику, бабусині антистрес-рецепти та хороші українські серіали 11

Дуже сміливий та класний серіал про підлітків “Перші ластівки”. Я знаю, що у цього проекта не було грошей на гримвагени, актори сиділи просто на дворі на стільцях. Але це не завадило зняти круту рейтингову історію, про яку говорили всі. 

Це буде нескромно, але я не можу не згадати “Спіймати Кайдаша”. Скажу не за себе, але мої партнери точно зіграли там непогано. В цьому серіалі є неймовірна органіка і немає чогось, притягнутого за вуха. 

Мені сподобався серіал “І будуть люди”. Це історична драма про тяжке українське життя. Але це кіно не прокатне, воно на любителя. 

Зараз не про це: Тарас Цимбалюк про смерть на знімальному майданчику, бабусині антистрес-рецепти та хороші українські серіали 12

“Кріпосну” вважаю красивою костюваною драмою з вражаючими кадрами — дами люблять такі серіали. Хоча сама історія банальна, але вона досі працює. 

Той же “Папік”, до речі — для любителів подібного жанру досить не погано.  

З повного метру мені подобається фільм “Поводир” зі Стасом Бокланом і, звісно, “Вогнем і мечем” — наша українська класика. Богдан Ступка там просто неперевершений! До речі, коли я вперше дивився цей фільм і побачив там Олександра Домогарова в сцені, де він скаче на коні, в моїй голові вперше промайнула думка: “Було б класно стати актором”. 

Фото: Ден Бобров

Читайте також: Jerry Heil про батьків, улюблені серіали та швидку карму

23-59