fbpx

Зараз не про це: Катя Царик про кохання з першого погляду, хороші фільми та факапи на зйомках

Зараз не про це: Катя Царик про кохання з першого погляду, хороші фільми та факапи на зйомках

Нам набридли офіційні інтерв’ю з передбачуваними питаннями та заздалегідь заготовленими відповідями. Тому ми запрошуємо своїх героїв просто на горнятко кави та затишну бесіду, теми якої визначає сама доля, витягуючи їх зі спеціальної «вази мудрості» наосліп. Осінній сезон наших зустрічей відкрила режисерка, кліпмейкерка та сценаристка Катя Царик. З нею ми із задоволенням поговорили про хороші та погані фільми, подорожі не по роботі, родинні свята та неймовірні історії кохання з першого погляду, яких не зустрінеш в кіно. 

Зараз не про це: Катя Царик про кохання з першого погляду, хороші фільми та факапи на зйомках 1

Подорожі

Це болюче питання. Я кайфую від подорожей і дуже люблю подорожувати. Особливий релакс – це подорожі на 1-2 дні, які роблять надзвичайне перезавантаження. Але саме для подорожей мені найбільш бракує часу. Я про це шкодую, адже розумію, що поїздок у моєму житті має бути значно більше, в першу чергу, пов’язаних із відпочинком. А вони, як правило, зазвичай по роботі. Навіть у квітні я була на Мальдівах, – начебто клас – але це все одно була робота, зйомки, і я не могла розслабитися, тому що була відповідальна за процес, результат, а це постійна напруга. 

У мене є традиція. Я народилася в кінці лютого і чим старшою стаю, тим менше мені хочеться збирати на день народження великі компанії, робити вечірки. Я скоріше обираю вже усамітнення. І кілька років поспіль чоловік робив мені подарунок: подорожі із моїми подружками. Утрьох-чотирьох, дівочою компанією, ми їздили у Мілан, Париж. І такі мікроподорожі дуже надихають, наповнюють. 

Влітку мені зовсім не вдалось відпочити. У мене лише нещодавно закінчився літній робочий марафон. До того ж, чоловік (чоловік Каті – Юрій Король, оператор – прим.редакції) зараз задіяний у повнометражному кіно, і я тепер чекаю на нього. Я планувала на 5 днів вирватися на море сама, але в останню мить виникли проблеми з рейсом, і ось я знову нікуди не їду. Ніби якесь замкнуте коло. Але я дочекаюся чоловіка і поїду з ним будь-куди, аби тільки вирватись з міста.

Зараз не про це: Катя Царик про кохання з першого погляду, хороші фільми та факапи на зйомках 2

На відпочинку моя родина жартує, що для мене головне, аби був вай-фай. В перший день я дійсно відключаюсь, ігнорую соцмережі, але день-два – і ось я вже шукаю свій ноутбук, починаю щось писати або редагувати. Якщо це відпочинок взимку чи влітку, в мене в цей час завжди йде підготовка якогось проекту. Тому я завжди в режисерських таблицях, на зв’язку, постійно комунікую. Найулюбленіша моя формула трапляється досить рідко: я на відпочинку, а по поверненню лише стартує проект й він просто чекає мого повернення. Це мій улюблений стан, коли я і розслабитися можу, і знаю, що попереду у мене щось нове та цікаве. 

У мене був період, років з п’ять, коли я взагалі не була у відпустці. І це жесть! Ми з чоловіком тоді були молоді, мені було десь 22 роки, йому – 25, і ми в той період знімали дуже багато кліпів. Нам здавалося, що все класно, адже в нас є робота, все добре йде. І лише за п’ять років ми зрозуміли, що крім роботи є ще й життя, можна побачити світ. Ми почали вигорати і творчо, і емоційно, тож зрозуміли, що треба все кидати та кудись їхати. Зараз, коли ми збираємося нашою ще інститутською компанією із тими, хто зараз активно працює, наприклад, Аланом Бадоєвим, то розуміємо, що у 20 років 24 години зйомок для нас були просто крутою розвагою та драйвом. А зараз ми відчуваємо, як це впливає на здоров’я та емоційний стан. Тому я годинами змушую себе відпочивати та складати плани таким чином, аби мати змогу навіть у межах міста знайти, як відволіктися від роботи. Крім того, у мене двоє дітей і час на роботі – це час без них. Тому в період максимально вільного часу, я намагаюсь проводити його із дітьми.

З гарною компанією можна поїхати куди завгодно: під Одесу або ж на Азовське море, або будь-куди закордон. А можна вибрати все «най-най», а компанія буде зовсім не «ваша», і весь відпочинок не вдасться. Мені подобається зустрічатися з друзями за містом у когось в гостях, готувати щось смачненьке, спілкуватися, розводити багаття і згадувати все смішне та комічне з робочого процесу. 

Коли ми з Юрою відпочиваємо вдох, обираємо більш активний відпочинок. Ми не любителі екстриму, але й просто валяння на пляжі – то нудота. Ну може на день нас вистачає, а потім вже шукаємо пригод деінде. Нам треба рухатись, дивитись, досліджувати, відкривати. Якщо говорити про улюблені напрямки, то ми любимо Ніццу. Там і на пляжі можна провести час, а потім взяти машину і гайнути у Канни, Монако. А ще я дуже мрію про Балі. Він страшенно популярний, але мене туди чомусь тягне. Я хочу навіть відчути запах того клімату, рослин, аромати місцевих фруктів. 

Зараз не про це: Катя Царик про кохання з першого погляду, хороші фільми та факапи на зйомках 3

Кохання з першого погляду

Це довга історія. Мені в дитинстві здавалося, що в принципі кохання і має бути з першого погляду, тому що історія моїх батьків якраз така. Вони зустрілися досить пізно по мірках тих часів, у тата це був другий шлюб. Йому було 34 роки, він щойно отримав документ про розлучення, спустився із ними в київське метро, зайшов у вагон, аби проїхати одну зупинку і зустрів там маму. Мама ж у цей період тільки-но повернулася з Нью-Йорка, вона там жила 3 роки. Тато каже, що він її навіть не в обличчя побачив, а в три чверті. І мій тато, дуже гарний чоловік, за яким бігали всі жінки, який ніколи не робив перший крок, описував це так: «Я побачив ці три чверті, а далі зі мною сталися речі, які й досі видаються дивними: мене кинуло в жар, потім в холод, мене затрусило і я зрозумів, що я не знаю, хто ця жінка, але я не вийду з потягу без неї». 

Такого я не зустрічала більше ніколи, і тато сам казав, що це дуже рідко трапляється. Він вийшов за мамою (він завжди дуже смішно про це розповідає). «Я ж не ідіот, але не знав, що їй сказати. Я проїхав усі свої зупинки, ми вийшли на кінцевій. І тоді лише сказав: «Перепрошую, у мене дуже мало часу, але якщо ви не проти зустрітися зі мною завтра, я буду вас чекати біля університету Шевченка. До речі, мене звати Олександр». Мама подивилася на нього своїми гарними блакитними очима: «Дуже приємно. До речі, мене звати Олександра». Далі там було шалене кохання, і все таке. Тож я на прикладі батьків знаю, що кохання з першого погляду точно існує. 

Я з дитинства не чекала, що у моєму житті буде так само. Бо у мене, як правило, зворотня історія: моє перше дитяче кохання почалося з того, що хлопчик, який прийшов до нас в гості, мене страшенно дратував. І лише коли ми поговорили, виявилося, що моє роздратування – то моя закоханість. А коли я зустріла Юру (вперше я його побачила на студентських записах, касетах нашого кінофестивалю), на нього звернула увагу моя подружка. Я ж, навпаки, подумала, що за ідіот. І так завжди: люди, які на все життя залишаються зі мною, спочатку мене взагалі не вражають. 

Зараз не про це: Катя Царик про кохання з першого погляду, хороші фільми та факапи на зйомках 4

Я вірю в хімію з першого погляду. А от чи це кохання, чи просто почуття, яке лишається хімією – покаже час. Я, як людина, яка прожила із чоловіком вже 19 років, можу сказати, що якщо це справжнє кохання, то воно змінюється. З гострого періоду ейфорії трансформується в дружбу, згодом ти просто відчуваєш людину як частину власного тіла. Коли у ваших стосунках стає менше его, а ви більше думаєте один про одного. Мене дуже зворушує, коли Юра звечора ставить свою зубну щітку на зарядку, а вранці на цьому місці вже стоїть моя. Таке піклування в дрібничках мене вражає. 

Вдячність

Коли я прийшла в інститут, був такий предмет «Музика в кіно», і його викладав прекрасний викладач Курій Олександр Дмитрович. Він досі працює музичним режисером в театрі на Лівому березі, і він дуже незвичайна особистість. Йому було досить складно щось здати тільки тому, що його слова неможливо було законспектувати: він розповідав на такому молекулярно-інтуїтивному рівні про музику, що ти або сприймав і розумів, мав змогу своїми словами це описати або ж узагалі залишався «не в темі». 

І от на одній з перших пар на режисерському курсі, коли ми молоді, а вже думаємо, що знаємо більше за всіх, він поставив питання: «Що є найголовнішим в режисурі, в роботі режисера?» Більшість почала говорити про драматургію, креативність, щось іще, а він на нас дивився та сміявся. А потім сказав: «Ваші відповіді класні, трохи замудрі, але хочу, щоб ви назавжди запам’ятали: найголовніше в роботі режисера – вчасно сказати «дякую». Мені було років 18, і на мене це справило таке сильне враження, тому що інтуїтивно я так само це відчувала. І досі, пройшло стільки часу, а для мене важлива кожна людина на майданчику: чи це людина, яка готує нам канапку, чи яка замітає павільйон, чи оператор, художник по світлу і т.д. Всі люди вкладають частинку себе, вони повинні знати, що вони важливі. А про це може сказати тільки режисер.

Вдячність – одна з найголовніших рис, яку повинні мати всі люди. Часом, мені в житті та в роботі важливіше почути «дякую», аніж отримати великий гонорар. Я стараюся також сама не забувати казати слова вдячності тим, хто цього потребує. 

Зараз не про це: Катя Царик про кохання з першого погляду, хороші фільми та факапи на зйомках 5

Танці

Мама мріяла, аби я була балериною. Не професійною, але в дитинстві я була худорлявою, тому вона хотіла, щоб я ходила в балетну секцію. А я не була проти, бо хотіла, щоб мені купили пуанти, і я змогла продовжувати займатися художньою гімнастикою. 

У підлітковому віці я ходила ще й на сучасні танці. Тоді я вдома придумувала, імпровізувала та танцювала те, що згодом стали називати контемпом. Я дуже хотіла танцювати, але не думала про танці з професійної точки зору. І тепер шкодую, що коли приїхала навчатися до Києва, у мене не було фінансової можливості ходити на класні гуртки, долучитися до таких балетних колективів, як наприклад, Todes, а про інші я не знала. Вже з часом я дізналася, що можна було піти в А6, тоді було простіше потрапити. Проте це один з тих моментів, які вже остаточно втрачені. 

Ми колись із моїм другом Женею Тимохіним (Євген Тимохін – український режисер, кліпмейкер – прим.ред.) говорили про танці: що все ж для них потрібен певний вік, коли ще можна зі стрічкою пострибати. Але якщо б хтось запросив мене взяти участь у шоу «Танці з зірками» – я б ризикнула. 

Зараз не про це: Катя Царик про кохання з першого погляду, хороші фільми та факапи на зйомках 6

Серед сучасних колективів я вражена роботою ансамблю Вірського. Це дійсно наша гордість. Такої синхронності я ще не бачила ні в кого: всі ніби з одного матеріалу – глини чи сталі. Те, наскільки вони вишколено та творчо працюють, як злітають на одному рівні руки, ноги, голова – це неймовірний клас. Мені б хотілося, щоб молодь також долучалася до них.

Погані фільми, хороші фільми

Є фільми для душі, є фільми для інтелекту, є фільми, які важливо побачити режисерам. З моменту початку навчання на режисера ти вже не можеш дивитися будь-яке кіно як глядач. Неможливо вимкнути режим, коли ти розглядаєш кіно з різних професійних точок зору. Але ті моменти, коли все ж у тобі прокидається глядач, коли ти забуваєшся та поринаєш у сюжет – це меджик-час і саме такі фільми є найкращими для мене.

У мене таке було з фільмом «Амелі», коли він тільки вийшов у кінотеатрах. Я й досі його люблю передивлятися, але так і не зрозуміла, як можна все це придумати. Хоча і до цього у Жана Жене було багато стрічок у такій стилістиці, ясно, що він до цього йшов. Але тут склалось все: музика, картинка, Одрі Тоту із неймовірною зачіскою, прекрасний Париж. 

Я люблю фільми, які в нас щось залишають. Нещодавно я слухала Олександра Гордона в гучному інтерв’ю Дудя, і він сказав правильну річ: «Фільми повинні нас змінювати. Після перегляду ми повинні відкрити для себе щось прекрасне». Я не люблю фільми формату фестивального кіно, коли виходиш, і хочеться після нього в душ. Думаєш: навіщо це знущання над душею? І справа не в тому, що потрібно показувати усе прилизане і гарне. Ні, можна говорити і показувати страшні речі, але знати, для чого. Аби глядач розумів, для чого йому усе це показали, щоб що. Я не люблю, коли фільми складні, чорні, важкі, просто  заради шокового ефекту. 

Погані фільми – це ті, у яких взагалі відсутнє поняття «сюжет», «драматургія», жахлива акторська гра. Часом, коли хтось з моїх старших родичів вмикає зашкварно-дикі та страшні серіали, що показують на українських каналах, я не можу зрозуміти, навіщо це нам. Невже дійсно це відбувається, невже дійсно це хтось знімав? 

Зараз не про це: Катя Царик про кохання з першого погляду, хороші фільми та факапи на зйомках 7

Мені здається, що місія телебачення – підтягувати масового глядача до певного культурного рівня, а не йти легким шляхом. Я, до речі, не можу дивитися жодні наші новини, бо я не розумію, нащо там стільки побутових та інших страшних речей. Такі сюжети не можуть дати відповідь на питання «щоб що», тому вони й не допомагають. Та й ефекту гамбургера (коли є щось позитивне, трохи негативу і знов щось хороше) в наших новинах немає – там усе про страшне. 

Радує, що український глядач почав ходити на українське кіно, і це дуже круто. З’являється нова плеяда молодих українських акторів, і хочеться, щоб у них була можливість себе проявляти. Мені сподобалося фільм «Віддана». З точки зору художньої частини він дуже на гарному рівні. Я би порадила подивитися фільм «Шляхетні волоцюги». Це розважальна стрічка, але в нього була слабка реклама. Сам же фільм вийшов дуже класним, кумедним та веселим. А також усім, хто пропустив, варто подивитися «Незламну» і «Кіборги». 

Факапи

Без них в роботі ніяк. Але це якраз ті речі, які згодом забуваються, або ж врешті залишають все одно позитивні емоції. Наприклад, коли я знімала короткий метр “Обійми мене”, у нас було 3 дублі однієї з важливих сцен, коли герой прокидається, йде до комоду, бере свою білизну і йде в душ. А героїня лишається в ліжку, в неї відбувається внутрішній монолог. І власне в тому дублі, який нам ідеально підійшов, у героя, коли він зачиняв комод, впала картина. Це був той момент, коли це ідеальний дубль, який класно зіграний, але впала картина і її видно. І цей факап ми потім вручну вирізали на постпродакшені. 

Зараз не про це: Катя Царик про кохання з першого погляду, хороші фільми та факапи на зйомках 8

Бувають й інші казуси. Це було не на моїй зйомці, але історія цікава, про команду стилістів. У зйомці серіалу брала участь дуже капризна актриса (не українка точно, якась приїжджа), і вона поводила себе настільки по-хамськи, транслюючи своє незадоволення на костюмерах, стилістах, гримерах. А вони в якийсь момент об’єдналися і кожен день на декілька міліметрів вшивали їй сукню. Вона з жахом вважала, що набрала зайвої ваги, а вони їй на покер-фейсі казали: «Ой, як же так, треба менші їсти». Провчали як могли.

Років 12 тому я знімалася в кліпі Алана Бадоєва для гурту «4 Королі». Був кінець літа, поля пшеничні ще не зібрані, ніч. І я стою вся в образі у цій траві, у білій сукні. Тут вмикається потужний світловий прилад, розганяється камера, і я відкриваю очі. І під цим приладом я бачу, що піді мною, в траві просто рій мишей! Я стою, дивлюся на тих мишей, думаю, як би вижити, і слухаю, коли Алан скаже «стоп». А він експромтом: «Катя, падай в траву». І я думаю, що тут мені і кінець. Але ж я в образі, я сама режисер і знаю, що якщо сказано падати, то значить треба падати. Я не знаю, як я це пережила, якось впала. Пам’ятаю, що дуже тремтіла. Миші, звичайно, розбіглися, коли на них почала падати споруда у вигляді актриси, але мені здавалася, що вони мене там з’їдять. 

Колись ми знімали для «95 кварталу» ролики «Пороблено в Україні» з пародіями. От ми в Пасажі на Хрещатику, знімаємо пародію на кліп Валерія Меладзе «Небеса», коли він знаходить дівчину та несе її на руках. А у нас була історія, що начебто він збиває ДАІшника, і також по сюжету був дощ. Тож літо, сонце, гарна погода. У нас запускається камера, запускається дощ, і тут з одного підворіття в інше, пересікаючи Пасаж, йде бомж зі своїм мотлохом. І він починає ходу якраз тоді, коли починається наш дощ. Він потрапляє у кадр, ми не встигаємо його звідти забрати, але реакція цієї людини, яка в сонячну погоду йде з пункту А в пункт Б, а на нього раптово ніби з відра ллє – неповторна. Як він звідти тікав! 

Я досить самокритична людина. Якщо мені особисто щось не подобається, я бачу, що треба було зробити інакше, а всі кажуть, як круто, то такі позитивні відгуки мене не вилікують. І навпаки, якщо я впевнена, що все правильно, а все казатимуть, що треба не так, я просто буду вважати, що то ваша думка, ви маєте не неї право, але я вважаю інакше. Хоча коли вона стосується мистецтва – це дуже суб’єктивна річ. З віком прийшло спокійне ставлення до того, що людина має право на власне враження. І так само я навчилася розрізняти, коли людина саме бажає тобі докучити, коли це заздрість. 

Зараз не про це: Катя Царик про кохання з першого погляду, хороші фільми та факапи на зйомках 9

Свята

З появою дітей я ще дужче полюбила Новий рік. Мені подобається створювати для них особливу атмосферу, казку. Я захоплююся тим, як вони вірять в Діда Мороза, чекають на подарунки. Але власне моє найулюбленіше свято – Великдень. Я з дитинства не тільки люблю це слово, але й звикла дотримуватися традицій. Ми зі Львова, жили в центрі міста, а навколо нас були церкви. Ті дзвони, які чулися вранці в неділю, як ми ходили святити паску – все це було в нас закладено. А я зараз це закладаю і нашим дітям. Я люблю і атмосферу цього свята, і зміст, і що це вже майже тепла весна. Обожнюю Великдень за Обливний понеділок, який святкується тільки на Заході України. Інколи дорослі вже про те забувають, а діти самі з горнятком ідуть і татові під ковдру ллють ту воду. У Львові бувало, що коли трамвай відкривав двері, на пасажирів із відра воду лили. 

Я люблю свій день народження, але все ж спокійно до нього ставлюся. Я з двійні, тому ми завжди святкуємо його вдвох із сестрою. Але вона зараз живе в Америці, і останнім часом ми не разом у цей день. 

Я народилася в кінці лютого і завжди задавалася питанням, як це, мати день народження коли тепло. І якось я була у Лос-Анджелесі на своє свято. Ми відпочивали з родиною на океані, було тепло, весело, ми їли піцу. От цей день народження мені найбільше запам’ятався. 

Батьки заклали нам з сестрою любов збиратися із родиною, та й з друзями також. Але так відбувається, на жаль, не часто. І я бачу по старшому синові, що він любить, коли ми збираємося родиною, накриваємо на стіл, ведемо спільні бесіди. Я розумію, що він вже отримує задоволення від такої атмосфери. 

Фото: Катя Коваль

Читай нас в Google News
Підписатися
23-59