У рубриці «Зараз не про це» ми не ставимо героям питання, а просимо їх дістати тему наосліп та висловити свої міркування, як ми це часто полюбляємо робити в кулуарному форматі — позаочі, в компанії найближчих друзів, на кухні за вечерею чи на літних терасах.
Саме у таке затишне місце — на SWEETBOOK Terrace, розташовану у готелі Riviera House, ми запросили хореографа Дмитра Дікусара, де він розповів, яку суперсилу хотів би мати, кого із сучасних виконавців вважає самобутнім, де він почувається щасливим та чи вірить у кохання з першого погляду.
Хороша та погана музика
Музика — це питання смаку. У моєму плейлисті величезна кількість виконавців — від Стінга, Мадонни та Enigma до деяких треків Моргенштерна, які він нещодавно випустив. Щось в них є — мені подобаються його ритми, легкість, з якою він прописує беки, а також слова, що з’єднуються в цільну композицію. Він не як усі: самобутній агресивний дурило, але несе позитив. Мені важко говорити про хорошу та погану музику, тому що є навіть не композиції, а цілі культурні пласти, які неможливо порівнювати. Наприклад, всі ми розуміємо, що між Моцартом та Моргенштерном — прірва. Але у кожного є щось своє, що привертає увагу в якийсь конкретний момент.
Я слухаю все. Це може бути єдина відома пісня Wicked Game Кріса Ісаака. Щось із творчості Майкла Джексона незрівнянно резонує з моїм внутрішнім станом. Я впевнений, що усім виконавцям так чи інакше щастило хоча б з одним треком. Але говорячи про хорошу музику, для мене має значення не ім’я виконавця, а комбінація його харизми, таланту з римами і текстами.
Коли я працюю як режисер-постановник, часто шукаю нові хіти. І навіть виробив звичку: коли грає музика в машині, ресторані, десь ще і привертає мою увагу — я одразу її «шазамлю». Величезну кількість музики я знайшов по дорозі на роботу чи з роботи. А взагалі, ніколи не знаєш, звідки прилетять дві речі — натхнення та хороша музика.
Немає поганої музики, є неякісна. Така, що не надихає, а створена лише для того, аби заробити пару копійок на людях без смаку. Але важливо розуміти, що її також слухають. Можливо, це тільки для мене вона погана, а для когось — нормальна. Зрештою, у кожного прояву творчості є право на існування. Іноді буває такий поганий настрій, що навіть найдешевша, непотрібна тобі музика, може зайти.
У дитинстві я був змушений слухати тільки танцювальну музику. Одні й ті ж треки поспіль безліч разів. Крім них, я добре пам’ятаю Bomfunk MC’s – Freestyler. Це те, що звучало мені у вухо, а знайомі хлопці-гімнасти неймовірно під неї розсікали брейк-данс. Для мене це досі пісня-тригер, яка асоціюється з юністю, коли все навколо або чорне, або біле.
Паранормальні явища
Все, що я знаю про паранормальні явища — розповіді бабусь про ворожок, які закарбувались у спогадах дитинства. Але я вірю, що все навколо — енергія. Вона може бути позитивною і негативною, може високо вібрувати, а може бути майже непомітною. Низькі вібрації — це злість, ненависть, роздратування, бажання вбити, помста. Висока — це енергія любові, щастя. Коли ми щасливі і в гармонії з собою, ми сприймаємо світ зовсім інакше, ми вібруємо по-іншому, помічаємо хороше.
Якось я вдома розмірковував, де я хочу перебувати зараз. Тому що мені здавалося, що я не в тому місці. Тоді я просто взяв квиток і полетів туди, де мені здавалося, я повинен бути. Там я зустрів людей, які ніби тільки на мене й чекали. Буквально наступного дня я підписав договір про участь у телевізійному проекті. Це був дуже важливий збіг обставин, коли «перло» і все складалось якнайкраще. Кожен день там був насичений випадковими невипадковостями. Тоді я зрозумів: щоб зловити хвилю, треба бути сміливим. Але, можливо, мені тоді так поталанило не без участі якихось вищих сил.
Кохання з першого погляду
Мені поки так не щастило, але я вірю, що кохання з першого погляду існує. Мені подобається думка про реінкарнацію, що десь можуть існувати дві душі, які крізь покоління, переродження і виправлення помилок знаходять один одного знову і знову. Крім того, іноді я зустрічаю людей, які миттєво стають для мене рідними. Їхні душі, вібрації дуже резонують зі мною. То ж, якщо таким чином можна зустріти друзів, я цілком допускаю, що комусь вдається так спонтанно і швидко зустріти кохання.
Суперсила
Кожен з нас має суперсилу. Важливо, щоб хтось допоміг її розкрити, показав, що вона у тебе є. Мене вражає, наскільки багато людей погано про себе думають, не вважають себе особливими, хоча насправді все абсолютно інакше. Немає людей бездарних, є ті, в яких поки що ніхто не повірив, і вони самі в себе не повірили.
Я б хотів мати супермозок! Щоб швидше розуміти, розпізнавати, пристосовуватися і реагувати на зміни. Мені здається, в цьому полягає успіх в житті — воно мінливе, і ми повинні бути гнучкими до змін. Я не хочу все встигнути, але хочу розвинути ті навички, які потрібні і мені і, світу. Так, я вважаю, що це працює саме у двосторонньому процесі: якщо людина розвиває якусь навичку, то робить це не тільки для себе, а й тому, що оточуюче середовище потребує її вмінь.
Кожен з нас дуже впливає на цей світ. Тому дуже важливо не грубити іншим. Зіпсований настрій одного може збільшитися в геометричній прогресії. Ніхто не знає, чим може закінчитися та зухвалість, яку ви виплеснули вранці дорогою на роботу. Я за гороскопом Скорпіон, тому в юності був дуже запальним, різким та жорстоким. Для мене нагрубити, зірватись, не стриматись було буденним проявом поведінки. До речі, коли люди кажуть фразу «я вийшов із себе» — це не зовсім вірно. Ти дозволив собі вийти із себе, ти подумав, що людина є стерпною для твоїх принижень. І коли я зрозумів, що це я собі сам дозволяю, то почав працювати над собою, щоб люди не потрапляли під роздачу через моє его. Я досі працюю над цим та стараюсь пам’ятати, що важлива не сама ситуація, а твоя реакція на неї. Зараз я намагаюся нікого не ображати, навіть випадково. Не хочу, щоб хтось ці емоції приніс додому, і чиясь дитина отримала ляпас ні за що, просто тому, що хтось нагрубив його татові і він тепер у поганому настрої.
Талант
Я досі сідаю на три шпагати. Мені легко дається «місток». У мене надзвичайна рухливість хрящових тканин. Коли я закінчив роботу над 8 сезоном «Танців із зірками» в Грузії, я зрозумів, що зробив більше 100 постановок, працював з величезною кількістю людей, а моє тіло, як і раніше зберігає гнучкість в суглобах. А я весь цей час ставив танці, сидів за комп’ютером, нарізав музику. Невдячно використовував те, що мені подарувала природа. Я повернувся в танці, тому що зрозумів, що моє тіло ще не віддало данину світу. Бог дав мені талант, а я недостатньо якісно і ефективно використовую його. Тому я хочу ще трішечки потанцювати, поки ця еластичність в мені є. Відпрацювати боржок перед світом, скажімо так. Як тільки я зрозумію, що мої рухи недоладні і не гармонійні — я одразу перестану. Але поки вони надихають та радують інших — я буду це робити. У танці ми говоримо про відносини, помилки, прощення, прийняття. Це важливі для мене речі, які я б хотів транслювати через танці.
Найкраще, що люблячі батьки можуть зробити для своїх дітей — не нав’язувати їм своє хобі, яке вони не втілили в юності. Це узурпаторство. Це така дурість, яка губить талант. Якби дитині дали можливість проявити себе, відвідати різні гуртки — вона б знайшла себе, сміливо виявляла ініціативу і була б корисна світу.
Я освоїв багато професій: режисуру, хореографію, але все, що я роблю — пов’язане з танцем. Зараз я захопився зйомкою кіно і я бачу в цьому великий потенціал для передачі емоцій – всі ці крупні плани, щоб було видно роздуту вену на скроні, розширені від переляку зіниці. Це так емоційно працює! В танці для цього мені знадобилося б зробити більше 5 рухів.
У східній культурі, коли Майстер досягає піку своєї майстерності, він повинен залишити цю справу, прийти в нове місце і почати розвивати абсолютно нову навичку. Це ілюзія, що ми розвиваємося і вчимося тільки в дитинстві, а потім просто користуємося набутими навичками. Це повна нісенітниця.
Місця щасливих людей
Я пам’ятаю, як герой Пауло Коельо в романі «Алхімік» кудись йшов-йшов, і в кінці прийшов туди ж, звідки вирушив. Я подібний до цього героя. Я зрозумів, що краще місце щасливих людей — це поруч з близькими та коханими.
Казбегі — одне з моїх найулюбленіших місць. Я часто там буваю. Тамтешні гори і природа навіть зараз стоять у мене перед очима. Але не тільки в красі справа. Там мене охоплюють особливі відчуття, мені там комфортно.
Дім, де ти народився, де ти відчував до себе любов, де ти сам любив і де знаходяться близькі — також не може не бути місцем сили. Наприклад, мій дім — це Одеса. І попри всі її недоліки, мені завжди хочеться саме туди, я завжди трошки за нею сумую. Мені боляче багато років дивитися на це занедбане місто без господаря. Чекаю, коли з’явиться хтось, хто приведе до ладу мою батьківщину. При цьому одесити — прекрасні люди. Нам би одеського гумору на всю Україну роздати, щоб ми навчились так сміятися над проблемами.
Нагадаємо, що минулого разу героєм нашої рубрики “Зараз не про це” був прем’єр Національної опери України Олександр Стоянов, який розповів про улюблені серіали, балетні міфи та харасмент.
Фото: Ден Бобров