fbpx

Залишаюсь і крапка: власниця івент-агенції про порятунок тварин та речі, які допомагають почуватись в Києві “як раніше”

Залишаюсь і крапка: власниця івент-агенції про порятунок тварин та речі, які допомагають почуватись в Києві “як раніше”

Більше місяця пройшло з моменту, коли наше життя розділилось на “до” і “після”. І за цей час ми почули десятки різних історій — жахливих, страшних, сміливих, зворушливих, життєствердних. Хтось за цей час встиг знайти для себе прихисток в Україні, хтось убезпечив себе та своїх дітей за кордоном, хтось встиг об’їхати не одну країну у пошуках нового дому. Але є багато й тих, хто залишився вдома, в неспокійному Києві. 

Ми продовжуємо серію коротких історій “Залишаюсь і крапка” про людей, які принципово для себе вирішили не залишати власну домівку, незважаючи ні на що. Сьогоднішньою нашою героїнею стала Олена Мачинська, власниця івент-агенції. Раніше вони з сестрою та командою влаштовували одні з найяскравіших світських івентів столиці. А зараз займаються волонтерством, рятують полишених тварин та допомагають притулкам, у яких зараз катастрофічна ситуація з постачанням.

Залишаюсь і крапка: власниця івент-агенції про порятунок тварин та речі, які допомагають почуватись в Києві "як раніше" 1
Олена Мачинська

Остаточне рішення залишитись було прийнято після того, коли стало зрозуміло, чим і як я можу бути корисна вдома. Ця визначеність надала сил вийти зі стану ступору та паніки. 

Хоча перша реакція була теж кудись бігти. В день початку війни, коли всі масово почали їхати, я також думала про це. Тим більше чоловік був у Канаді у відрядженні. Тож перша реакція була їхати у Польщу, йому назустріч. Було дуже страшно. Ми з сестрою вирішили доїхати до батьків та разом з ними все спланувати. Батьки полишати дім відмовилися взагалі, чоловік прийняв рішення повертатися та вступати до лав ТРО, тож ми також вирішили залишатися вдома. Наступного дня я вже відчувала, що не хочу покидати свій дім, з’явилася якась така здорова лють. 

Декілька днів, поки були у батьків (вони живуть поряд з Ірпінем), було дуже страшно. Ми бігали в укриття, а я ціпеніла від сирен та звуків вибухів. Але коли чоловік доїхав до Києва, а він доїжджав досить довго, в нього був шалений шлях додому, ми повернулися у свою квартиру у Києві і остаточно спланували, що робимо тут. 

Ми з сестрою мали сімейний бізнес — івент агенцію, тому зараз зрозуміло, що це все не на часі. І, якщо чесно, поки не розумію як скоро це буде актуально. Проте ми досі тримаємо зв’язок з колегами, деякі з них виїхали з дітьми, хтось знаходиться у західній Україні, хтось — в Європі, хтось волонтерить. 

Залишаюсь і крапка: власниця івент-агенції про порятунок тварин та речі, які допомагають почуватись в Києві "як раніше" 2

Зараз я акцентувала роботу у тому напрямку, який був в нас також активний і до війни. Я — членкиня громадської організації з захисту прав тварин URSA, і до війни основний напрям нашої діяльності був у відстоюванні прав тварин, юридичний захист від жорстокого поводження. Наразі ж це гуманітарна допомога для притулків, які знаходяться у скрутному становищі або біля окупованих територій, куди ми можемо потрапити. Також ми допомагаємо волонтерам, які опікуються великою кількістю полишених тварин. Запитів просто тисячі — ми обробляємо, сортуємо, доставляємо. Голова організації Ярослава Коба домовилася про допомогу з польскою фундацією, вони нас дуже підтримують, надсилають гуманітарну допомогу, таким чином все і запрацювало.  

Головна мотивація залишатись тут – це люди! Круті наші люди, які так згуртувалися задля перемоги. Шалено пишаюся ЗСУ і ТРО. Керманичі деяких міст — просто супер мотивація. Звісно, що мотивують й голодні хвостики, задля яких ми і працюємо. І в нас класна команда, це краш. 

Морально зараз стало важче. В перші дні якось дуже вірилося, що зараз все це мине, як дурний сон. Зараз розумію, що це гра в довгу, нажаль. Гинуть люди, руйнуються міста, кожна жахлива новина вбиває частину душі. Зараз дуже добре розумієш, що таке війна та яке в неї обличчя. Але тримаємося, русня не дочекається нашої зневіри! 

Залишаюсь і крапка: власниця івент-агенції про порятунок тварин та речі, які допомагають почуватись в Києві "як раніше" 3

Якщо чесно, рятує робота. От як накриває страшенно, пірнаю в неї з головою і стає легше. Нема коли загрузнути у думках. 

Іноді я боюся своєї люті. Від кожної новини про вбивство дітей, розстріляних або зґвалтованих жінок, я відчуваю таку ненависть, що стає страшно. 

Щодо майбутнього – страшно. Але я вірю, що в Бога на мене ще є гарні плани. Жартую.

Якщо говорити про “незначні дрібнички”, які зараз допомагають зберігати спокій, наскільки це можливо, то для мене це ванна з ароматною сіллю. Кілька хвилин у такій ванній допомагає мені повернути звичне відчуття дому. І я щоразу дякую Богу, що маю таку можливість. 

Я продовжую гуляти в парку зі своїм песиком, купляю смачний круасан з абрикосиком та каву у чудового хлопця Карена, який працює з перших днів війни. І нас таких багато в цьому парку. Це дає якесь фантастичне відчуття, клаптик довоєнного мирного життя. Хвилини мого персонального натхнення.

Залишити домівку мене можуть змусити обставини. Я все ж поїду з дому, якщо ситуація в Києві буде вкрай небезпечною для життя. 

Залишаюсь і крапка: власниця івент-агенції про порятунок тварин та речі, які допомагають почуватись в Києві "як раніше" 4

А взагалі я ще планую трішки повивчати специфіку волонтерської роботи. Зараз вона стала основною, тому буде не зайвим. Особливо актуально, як працювати та не вигорати. 

Читай нас в Google News
Підписатися
23-59