fbpx

Залишаюсь і крапка: проджект-менеджерка про лекторій на тему виживання в умовах бойових дій та інші способи бути зібраною

Залишаюсь і крапка: проджект-менеджерка про лекторій на тему виживання в умовах бойових дій та інші способи бути зібраною

Більше місяця пройшло з моменту, коли наше життя розділилось на “до” і “після”. І за цей час ми почули десятки різних історій — жахливих, страшних, сміливих, зворушливих, життєствердних. Хтось за цей час встиг знайти для себе прихисток в Україні, хтось убезпечив себе та своїх дітей за кордоном, хтось встиг об’їхати не одну країну у пошуках нового дому. Але є багато й тих, хто залишився вдома, в неспокійному Києві. 

Ми продовжуємо серію коротких історій “Залишаюсь і крапка” про людей, які принципово для себе вирішили не залишати власну домівку, незважаючи ні на що. Нашою новою героїнею стала Ольга Кубішина — проджект-менеджерка в “минулому житті” та волонтерка зараз. Вона нам розповіла, як до початку війни відвідала лекторій на тему виживання у місті в умовах бойових дій і, на відміну від багатьох містян, знала, як правильно зібрати тривожну валізку та до чого слід бути готовою. Протягом цієї “підготовки до війни” Ольга також прийняла рішення будь-що не покидати Київ. 

Залишаюсь і крапка: проджект-менеджерка про лекторій на тему виживання в умовах бойових дій та інші способи бути зібраною 1
Ольга Кубішина

Легше або важче не стає. Стає мабуть звичніше. Війна стає звичнішою, це правда, я вкотре дивуюсь адаптивності людської психіки. З часом спокійніше сприймати обстановку почала більшість мого оточення. Волонтерство майже з самого початку дозволяло не піддаватись настроям, на кшталт «сидіти у сховищі та тремтіти, читаючи новини 24/7», тут є важливіші задачі. Повертатись до нормального життя саме Києву цілком логічно та правильно: працюють всі служби, транспорт, знов відкривається  дедалі більше малого та середнього бізнесу — кав’ярні, маленькі крамниці, сервіси, і це, в тому числі, створює для тих, хто лишився, відчуття безпеки — адже в заціпенінні та страху за своє життя ми не працювали б. 

Звуки вибухів та роботи артилерії стали вже звичними, якимось буденними наче. Звуки автоматних черг вже не змушують нервово здригатися. Під нашими вікнами розстрілювали диверсантів та вивантажували з їхньої автівки велику кількість вибухівки та боєприпасів. Працює ППО — спимо спокійно. Трек групи Пирятин «Арта» — то в принципі тепер новий гімн міста замість «Як тебе не любити» Шамо.

Залишаюсь і крапка: проджект-менеджерка про лекторій на тему виживання в умовах бойових дій та інші способи бути зібраною 2

Ми не полишали дім, тож нам в рази легше, аніж тим, хто мусив поїхати. Дрібниці виявились не дрібницями, а міцним якорем, таким собі містком до звичного життя. Вигуляти собаку в компанії сусідів-собачників та звично обговорити все, що трапилось за день, кожного ранку запитати своїх «Як ти там?», де б вони зараз не були, випити кави в себе вдома на кухні — і наче все, як завжди. А ще обійми безлімітні та безкоштовні, всім про це нагадую. 

За можливості у вихідні дні, вільні від волонтерської діяльності, намагаюсь повертатися до навчання. Хоча б на кілька годин на день — в день початку війни мав стартувати курс підвищення технічної кваліфікації для проектних менеджерів, але на щастя організатори його змогли переформатувати і адаптувати до нинішньої ситуації і курс знову доступний онлайн. 

Стосовно роботи зараз важко щось загадувати, бо ситуація змінюється блискавично і планувати навіть на перспективу в один тиждень наперед стає вже надто оптимістичним.

Залишаюсь і крапка: проджект-менеджерка про лекторій на тему виживання в умовах бойових дій та інші способи бути зібраною 3

Кризовий план, звісно, маємо, на випадок повномасштабних бойових дій у місті є кілька опцій, куди ми можемо швидко виїхати. Але це справді кризові опції, для ситуацій, на кшталт «бомблять, як Харків». В інших сценаріях ми скоріше залишимось, аніж поїдемо.

Моя особиста принципова позиція — не полишати чоловіка на невизначений термін заради своєї власної безпеки. Ми не маємо дітей, забезпечити безпеку яких було б пріоритетом, тож залишились. Ще до початку повномасштабної війни ми з чоловіком обговорювали можливі варіанти наших дій, розуміли, що будуть корки на трасах, складнощі з паливом, готівкою, продуктами саме через паніку в перші дні. Тому підготувались, як змогли до всього, зважаючи на рішення не їхати. Було б нечесно сказати, що вся сім’я одноголосно вирішила залишатись. Моя мама досі переконана, що я маю поїхати якомога далі звідси.

Залишаюсь і крапка: проджект-менеджерка про лекторій на тему виживання в умовах бойових дій та інші способи бути зібраною 4

За тиждень до початку війни я відвідала лекторій на тему виживання у місті в умовах бойових дій. Це було морально важко витримати — адже говорили без прикрас про реалії виживання в часи війни. Але в якійсь мірі саме цей досвід і знання дозволили максимально зберігати спокій і зібраність, розуміти, як краще діяти, як захистити себе, що покласти у тривожну валізу, про які з побутових питань першочергово подбати для виживання сім’ї і так далі. 

Ми скористались можливістю укриття у метро лише на другу добу війни, провели там близько 6 годин і вирішили повернутись додому — наш «пересувний цирк» з кішкою і собакою досить важко змусити спокійно всидіти у таких умовах, і серед людей, які відверто панікують, зберігати спокій в рази важче. 

Залишаюсь і крапка: проджект-менеджерка про лекторій на тему виживання в умовах бойових дій та інші способи бути зібраною 5

Вдома укриттям нам слугували і надалі слугують ванна кімната та коридор квартири, де з обох боків є по дві стіни. Як показав досвід обстрілів у Києві, «правило двох стін» працює та рятує життя. Сигналами повітряної тривоги ми не нехтуємо, спимо вночі у безпечному місці. 

Робота зупинилась одразу ж. Всі зустрічі заплановані на перший день війни навіть без обговорень з партнерами були цілком логічно скасовані. Зв’язок з колегами тримаємо більше для того, аби переконатись, що всі в порядку, знаходяться в безпечних місцях або прямують до них —  хто виїхав на захід країни, хто до країн Європи. На зв’язку і надалі, «пінгуємо» чи всі живі та цілі. 

Наразі моя робота в Києві волонтерська та неоплачувана. Перший тиждень я працювала без зупинок та швидко зрозуміла, що далі так не можна, і тепер ми з колегами-волонтерами обов’язково кожен маємо вихідні. Типовий день тепер складається з нескінченних чатів, запитів, пошуків та координації доставок необхідного, будь то медикаменти, продукти, одяг для вимушених переселенців, військове спорядження, або навіть умовний ріг єдинорога. Неможливого тепер немає, адже вся спільнота волонтерів 24/7 робить надлюдські зусилля та знаходить буквально будь-що і будь-де. Мотивація тут проста — ми вистоїмо тільки разом, об’єднавшись для наближення нашої перемоги. 

Читай нас в Google News
Підписатися
23-59