fbpx

Тривожна мама: як зберегти душевний спокій

Тривожна мама: як зберегти душевний спокій

Наша колумністка Віка Мальцева, як завжди, відверто, влучно та іронічно розповідає про труднощі материнства та способи з ними впоратись.

Я – мама однієї дитини. Хочеться написати “всього” однієї, але в моєму випадку – “аж” однієї. Їй сім років. Хочеться написати “аж” сім, але для мене – “всього” сім.

У мене є чоловік, родичі, друзі. Проте іноді я виглядаю як самотня родителька новонародженої трійні. 

Тривожна мама: як зберегти душевний спокій 1

Я – тривожна мама часто хворіючої дитини. Це лише звучить буденно: насправді чергове дитяче ГРВІ відчувається мною як апокаліпсис. Небо з гуркотом падає на землю, птахи помирають прямо у польоті. Мій улюблений каталог косметики – перелік аналізів “Діли”. Триматися подалі від людей я звикла задовго до того, як це стало мейнстрімом. 

Сім років я прожила із тягучою тривогою всередині. Цю тривогу я брала з собою на зустрічі випускників, у мандрівки та на роботу. Я бігла від неї у спортзалі, носила до психотерапевта. І таки відшукала способи не хибнутися розумом раніше, ніж це можна буде списати на вік.

Допомагає: спілкування з іншою мамою.

Тривожна мама: як зберегти душевний спокій 2

Об’єкт пошуку – жінка, яка позитивно сприймає материнство. Якщо вона при цьому не сидить на важких наркотиках – взагалі комбо. Лишається стримати перший порив заблокувати її в усіх соцмережах одночасно. Прямо разом із гончарними колами та килимками для бісеру. 

Не допомагає: материнські групи, форуми, чати.

Подібні спільноти для тривожних мам, як капсула МРТ для клаустрофоба. Завдяки їм ти дізнаєшся, що дитина хворіє не через віруси та бактерії, а через тебе. І замість того, аби залишити доньці у спадок квартиру біля моря, ти передаєш їй свої психологічні проблеми. Тобі порадять повернутися у минуле і не народжувати. Або народити ще двох – якщо вже вдалася до священної репродуктивної праці.

Єдина доброзичлива людина у бесіді виявиться продавчинею БАДів. І вона зрештою ніжно втюхає тобі антипаразитарний комплекс для всієї родини. 

Допомагає: знайти свого педіатра. 

Тривожна мама: як зберегти душевний спокій 3

“Так жестяково донька ще не хворіла”, – говорю я лікареві на кожному прийомі. У мене є купа аргументів, чому це покхекювання – точно пневмонія. Активність дитини здається мені збудженням, спокій – підозрілою млявістю. Лише педіатр року здатен вмовити мене не переглядати майстер-клас “Як інтубувати трахею”, а обмежитися вологим повітрям у дитячій.

Лікарі мають особливий дар – називати пекло обнадійливо. Наприклад, коли дитина під час істерики стає синьою, ніби трактор з пісеньки – це “афективно-респіраторний напад, варіант норми”. А викинутий рік життя, за який ти почала заїкатися та палити натще в туалеті – “адаптація до колективу”. 

Не допомагає: самій стати педіатром. 

Наші батьки не боялися дитячої депресії чи бореліозу не тому, що були титанами духу. Вони просто не знали про розповсюдження цих хвороб. Адже немає повісті сумнішої на світі, ніж повість про іпохондрика та інтернет. 

Допомагає: займатися спортом.

Тривожна мама: як зберегти душевний спокій 4

Мозок тривожної мами схожий на азалію, що готова зав’янути тільки-но забудеш її полити. Аби ця рослина хоча б іноді квітла, за нею слід пильно доглядати. Спорт, здорова їжа, седативні пейзажі – у складні періоди я живу, ніби рок-зірка на реабілітації.  

Не допомагає: імпульсивні покупки.

Онлайн-шопінг став першим рятувальним колом, в який я вчепилася на судні “Материнство”. Після появи дитини кожна безсонна ніч закінчувалася для мене придбанням сукні. Чим важчим був внутрішній стан – тим яскравішою обновка. Тепер у мене є напівпрозорий сарафан на згадку про анафілаксію у доньки, комбінація з пір’ями на честь її струсу мозку та усипана блискітками сукня, присвячена чотирнадцяти уколам цефтріаксону на Богатирський.

Допомагає: думка “Я не одна”.

Тривожна мама: як зберегти душевний спокій 5

Коли всі навколо відкривають проекти, керують бізнесами, пишуть книжки – я не одна бігаю з фіолетовими ацетон-тестами біля горщика. Я не одна засинаю на світанку під бухтіння інгалятора. Я не одна обіцяю чоловікові: “Коли це закінчиться, я зроблю найвульгарніше у світі тату на половину стегна і поїду співати в караоке хіти 80-х”.

Не допомагає: думка “Я мама-лузер”.

Тривога за дитину – хоча і болісний, але маркер любові. Тієї, що не обмежується студійними фотосесіями в однакових піжамах.

Коли мовчазна інтровертка підіймає на вуха пів-Києва у пошуках ліків. Коли туристка-екстремалка панікує, бо не може правильно прикласти до грудей малюка. Коли інтелігентна жінка з тату на нозі співає у мікрофон “Девочка моя синеглазая”. Це все також про неї – тривожну, парадоксальну, але живу материнську любов. 

Читай нас в Google News
Підписатися
23-59