Сповіді карантину: мами про плюси та мінуси виховання дітей в ізоляції

Сповіді карантину: мами про плюси та мінуси виховання дітей в ізоляції

Те, що карантин навряд чи стане «веселим атракціоном», скоріш за все, здогадувались всі. Але одна справа, коли ти проводиш локдаун на самоті, в компанії робочих Zoomів та нових серіалів. І зовсім інша, коли ти мама школяра чи дошкільняти, якій в цей період доводиться і працювати за основною спеціальністю, і освоїти кілька нових професій. Наприклад, вчителя та психолога. Ми розпитали наших співвітчизниць різних професій, як вони справляються вдома з дітьми, балансуючи між роботою та домашніми. А також, як змінилось їхнє життя без традиційних шкіл та садочків.

Єлизавета Юрушева, бізнес-леді, мама Дані (12 років) та Татусі (5 років) 

Сповіді карантину: мами про плюси та мінуси виховання дітей в ізоляції 1

Начну с того, что не весь карантин провела безвылазно дома, я все же периодически выходила на работу. Дома была только первые недели две. Сначала мои дети безумно радовались моему постоянному присутствию, мы начали гораздо больше общаться. Потом дети начали привыкать к тому, что я постоянно рядом, но я пока не знаю, хорошо это или плохо. Потому что теперь, когда я возвращаюсь в нормальный рабочий режим, моя дочь возмущается, почему меня теперь долго нет дома, говорит, что ей такое положение дел не нравится. 

На карантин дети смотрели как на каникулы. Они, конечно, не понимают, что карантин связан с максимально опасной болезнью, для них это все же не запланированный отдых. Хотя у сына учеба продолжается в ежедневном режиме, и даже сейчас они должны сдать онлайн-экзамены. Но, скажу честно, не знаю, насколько это эффективно, потому как понятно, что детей в этот момент никто не контролирует, они могут подсматривать в учебник или интернет. Я, например, так бы и сделала на их месте! 🙂 Поэтому не вижу смысла как-то строго за это отчитывать. Да, наверное, это неправильно с точки зрения родительского воспитания. С другой стороны, когда ты сидишь два месяца с детьми дома, последнее, что ты хочешь, это входить с ними в конфликт. Если раньше я могла отчитать сына за что-то вечером, и утром уйти на работу, то сейчас буду вынуждена с утра слушать его несогласие, продолжать спор, находить новые доводы. Опять и опять. Тем более раньше я могла сказать, что устала, тем самым закончить какой-то напряженный разговор. И это было правдой – после рабочего дня не всегда есть силы спорить. А сейчас такая отмазка не работает, ведь мама ничего не делает! 

Садик, который посещает Татуся, пробовал запустить онлайн-программу обучения для малышей, но, если честно, я не хочу заставлять дочку проводить три часа перед гаджетом. Особенно сейчас, когда она начала намного меньше смотреть гаджеты. Хотя мультики я ей смотреть не запрещаю. Многие из них мы с ней пересмотрели вместе по телевизору и она выучила оттуда штук 15 песен на английском языке. 

Я научила своего ребенка писать “мама” и “папа”, но это обучение далось нелегко, дочка на меня смотрела как на врага народа, который заставляет ее в выходной заниматься ненужной ей работой. Поэтому после послаблений карантина я приняла решение пригласить репетитора для занятий. Потому что дочке, все-таки, через год нужно идти в школу, и важно не забыть то, что она знала. Плюс, это позволяет избавить меня от необходимости как-то на нее воздействовать. Потому что карантин когда-то закончится, а мои дети меня перестанут любить 🙂

Сейчас многие жалуются, что у детей за время карантина упала физическая активность, но у нас такой проблемы нет. Я человек старой закалки, помню, как мне с детства говорили родители, бабушки, что нужно каждый день выходить на улицу прогуляться: “Свежий воздух лечит всё”. Поэтому я своих детей также выгоняла на улицу, чтобы они подвигались. Естественно, мы не гуляли на детских площадках или рядом с другими людьми. Мы гуляли просто во дворе то рано утром, то под вечер, и играли с ними в догонялки, бегали наперегонки, бросали мяч, и все-таки старались, чтобы дети не засиживались подолгу на одном месте. 

Валерія Толочина, СМО INTERTOP Ukraine, мама Соні (14 років) та Елі (12 років)

Сповіді карантину: мами про плюси та мінуси виховання дітей в ізоляції 2

З введенням карантину раптом життя ніби зупинилось…  Трапляються події, які не можна змінити, і тут єдиний вихід – прийняти нову реальність та адаптуватись. Десь за тиждень нам вдалось перенести більшість занять дітей онлайн без суттєвої втрати якості. І я вже бачу, що частину ми так і залишимо, навіть, після завершення карантину – це суттєва економія часу та безпека дітей.

Нам всім пощастило жити у ХХІ столітті, тому перейти на дистанційну роботу та навчання було нескладно. Все таки, гаджети та банальні навушники дуже полегшують життя. Для нашої родини було важливим домовитись про особистий простір кожного та скласти «графік важливих подій». Наприклад, коли у мене онлайн-конференція, я прошу дітей перенести танці та заняття на флейті, тому що чутно не зважаючи на те, що ми в різних кімнатах 🙂 Або, якщо у дівчат важлива контрольна, вони повідомляють заздалегідь і просять не заглядати в їх кімнату та не звати їсти (а от на звичайному уроці навпаки будуть раді смаколикам 🙂 Здається, дрібниці, але вони нас рятували від незручних ситуацій та образ.

За весь цей час діти пройшли кілька етапів. Спочатку трохи посумували. І це зрозуміло – відмінилась поїздка з командою в Афіни на World of Dance, перенесено чудовий концерт у Національній філармонії, подорож до Риму на день народження Елі та інші плани, до яких діти готувались та дуже чекали. Потім дівчата зрозуміли, як багато часу у них з’явилось, і з головою занурились у перегляд фільмів, серіалів, розваги та байдикування. А далі, як і весь світ, прийняли нову реальність, налагодили свій графік і почали будувати нові плани, де є традиційний для дітей збалансований мікс навчання, спорту, хобі та розваг.

З навальним закладом нам дуже пощастило! Гімназія, де навчаються дівчата, швидко налагодила процес дистанційного навчання. Діти задоволені і так само добре навчаються, як і раніше, а оцінки навіть поліпшились.     

Маю талановитих і активних дітей, тому до карантину у дівчат був насичений графік. Соня і Еля серйозно займаються сучасними танцями, а також навчаються в улюблених музичній та художній школах.

Першою діджиталізувалась музична школа. Все зручно і комфортно організовано з перших днів! Навіть я із задоволенням заглядаю на урок сольфеджіо, а грою на флейті тепер сусіди насолоджуються ще частіше.

Щодо танців… зрозуміло, що танцювати командою дистанційно поки неможливо, але дівчата беруть участь у онлайн-марафонах від педагогів нашої студії MyWay. Майже кожного дня отримують цікаві завдання, займаються, танцюють, пишуть відео та надсилають тренеру. Такий формат дозволяє не тільки тримати форму, а й навчатися новому. Мені більше всіх запам’ятався Vogue-марафон, люблю цей стиль танцю. 

І тільки у художній студії дітям дали спокій – канікули до осені. Проте Еля весь час малює, навіть, закінчився папір для акварелі на карантині! 

Темп життя знизився – це факт, але фізичні навантаження в житті дітей залишились. По-перше, у нас є собака, тому щоденні активні прогулянки обов’язкові. По-друге, домашні завдання з танців тримають у формі. І нарешті моя улюблена нова традиція, що з’явилась під час карантину – робити разом ранковий комплекс вправ. Соня наш суворий тренер, нікому не дає розслабитись і ми її за це дуже любимо!

Карантин показав всім важливість сім’ї, підтримки, любові та затишку у власному домі. Нам дуже весело вдома разом. Буває, навіть, і виходити нікуди не хочеться.

Цього року я, як ніколи, ретельно спланувала всі поїздки, в тому числі літній відпочинок дітей. Відміняти все було сумно! Але це життя. Так, таборів і далеких поїздок цього літа точно не буде – безпека дітей на першому місці. Більшу частину літа дівчата проведуть на дачі з бабусею та дідусем. І, якщо пощастить і не буде погіршення ситуації, поїдемо разом у подорож на машині. 

Роксоляна Гера, практикуючий адвокат, мама Ренати (14 років) і Меланії (3 роки)

Сповіді карантину: мами про плюси та мінуси виховання дітей в ізоляції 3

До карантину наша сім’я вела досить активний спосіб життя поза межами дому, і в будні і у вихідні. Оскільки, ми любимо все планувати завчасно, на весну було багато планів, пов’язаних з локальними і не зовсім подорожами. Перші два тижні, напевно, були найскладнішими від усвідомлення, скільки всього доведеться відкласти, скасувати і, що змінити. Найбільш переломним став кінець першого тижня карантину. Коли ми якось прийняли, що це все надовго, і, чомусь, відразу було усвідомлення, що раніше червня, навряд чи вдасться повернутись в звичне русло. Головним в перебудові життя на карантинні рейки, я без вагань назву наше з чоловіком рішення розділити час вдома крім спільного, на «мамин», «тата» і робочий: це дало можливість планувати кожному з нас тиждень, і балансувати не лише між робочими і хатніми справами, але мати час виключно для себе, коли можна ізолюватись від усіх і почитати, повчитись чи просто поспілкуватись з друзями в зумі. Дуже вдячна йому за таку можливість. Це дуже розвантажило напругу від монотонності і обмеженості пересування, а також дало відчуття контролю, так, що можна сказати, я уникнула відчуття «дня сурка» від самого початку.

Моя робота пов’язана з активним спілкуванням з людьми, відвідуванням державних установ і зустрічами. Тому, помінялось практично все. Наша галузь, яка залишалась, напевно, найменш «оцифрованою» отримала поштовх до переходу в більш електронний формат співпраці. Особисто я перейшла на роботу в системі Електронний суд, який перші тижні карантину не готовий був до такої своєї популярності серед користувачів, але, треба віддати належне, вже зараз працює досить задовільно. Крім того, карантин і обмеження на відвідування держустанов, змусили мене істотно оптимізувати  кількість пересувань по місту, переглянути доцільність окремих особистих візитів та дало можливість збільшити частку питань, що вирішуються через електронну переписку і телефонічно – десь до третини. В цьому ракурсі я вдячна карантину за стимул активніше використовувати переваги електронних сервісів – від онлайн оформлень відправлень Укрпошти до участі в судових засіданнях в режимі відеоконференції з дому. Однозначно, таку оптимізацію я збережу і надалі, а можливо і розширю. Щодо підлаштування домашніх до моєї роботи, –  мені було простіше. Вдома в мене є власний робочий кабінет, куди можна заходити тільки у випадках крайньої необхідності і постукавши, а завдяки нашому поділу часу і отриманні власних «робочих» годин – підлаштуватись усім виявилось дуже просто.

Старша донька, в свої майже 14, сприйняла його краще, ніж ми очікували – нарешті вона відпочила від надто активних батьків 🙂 Вона веде активне соціальне життя в соцмережах, і, найбільше засмучена скасуванням запланованих навчальних поїздок  з однокласниками і друзями-пластунами. Меншій, трирічці-екстраверту, ізоляція дається найважче. Відсутність діток-одноліток, яких вона полюбила за півроку в садочку – нелегке для неї випробування, що стало також і нашим.

Школа старшої ще до карантину мала відділення дистанційної освіти, тому онлайн відео уроки почались з першого ж дня закриття шкіл. Загалом, я страшенно задоволена, бо ми отримали у своє розпорядження зайву годину зранку, яка витрачалась на доїзд до школи. Можу сказати, що зараз ми з нею абсолютно серйозно обговорюємо перехід на такий формат навчання і в майбутньому, оскільки він показав себе, як оптимальний. З переваг, крім логістики, можливість обирати додаткові онлайн курси, вчителів і ритм навчання, мати більше часу на спеціалізацію відповідно до інтересів дитини, а також відсутність відволікаючих факторів, пов’язаних з іншими дітьми і їх настроєм в класі. Вдячна вчителям, які зуміли побудувати роботу в такий спосіб, що батьки в карантин взагалі не зайняті домашніми завданнями, і, разом з тим, завдяки електронному щоденнику мають можливість отримати інформацію про успішність і акценти від вчителів. Для мене онлайн навчання, стало ще одним прекрасним подарунком від карантину.

Садочок молодшої теж чудесний, кожного тижня в спільному чаті оголошується тема і надходять лінки на хмарний диск, де можна скачати матеріали і завдання для діток. Тричі на тиждень  вихователі проводять активні уроки з дітьми на 40-50 хвилин – танцюють, вчать англійську співають – все це в зумі. Були навіть вечірки за цей час! На жаль, моя трирічка не зовсім сприймає такий формат, це більше для діток 4-6 років, однак я із задоволенням роздруковую і роблю підготовані садочком завдання і логічні вправи.

Найбільш активним в цьому плані можу відзначити Пласт, які не лише проводять щотижневі онлайн зустрічі для пластунів усіх вікових категорій, але запровадили і онлайн лекції і практичні заняття, які ведуть волонтери з цілої україни. Сама з задоволенням передивилась деякі з них. Щодо решти, то гуртки витіснились онлайн курсами і навчальними програмами на освітніх платформах.

Ми намагались не переставати активно проводити час на природі, і виїздили, щоб дати дітям можливість фізично порухатись, подихати свіжим повітрям. Мені складно зробити якісь спостереження, бо на сьогодні, наша сім’я прийняла рішення не змінювати режим і не надто послабляти обмеження. Вважаю, що вихід з карантину має бути дуже обережний, оскільки поширення вірусу, на мою думку, не корелюється із рішеннями владних інституцій. Наш карантин ще точно триватиме до червня.

Можливо, це прозвучить дивно, мені карантин здебільшого дався досить легко. Завдяки постійній занятості і тому, що в мене була можливість займатись улюбленою роботою. Перші два тижні мене виручав спорт, а саме – пробіжки свіжим повітрям. Їх тривалість і кілометраж збільшились практично вдвічі, і давали мені можливість обдумати і спланувати багато справ, для яких завжди бракувало часу і нагоди. Окремий вид втечі від реальності – читання. За час карантину додалось мотивації і часу, що теж дало свою підтримку. Думаю, найважче, карантин дався нашим батькам, які залишились без онуків на такий тривалий строк. Але, найбільший мій ресурс – близькі люди. За ці тижні стало ще більше зрозуміло, що мої найближчі люди – ті, які здатні бути однією командою, незважаючи на зовнішні виклики.

Планування літа – це найважче питання. Я все ще не отримала скасування бронювань на серпень, і розраховую, що хоча б він нас не підведе. Загалом, вивчаю пропозиції місцевих рекреаційних зон, хоча, звісно, вже зараз першим критерієм в пошуку є маленькі віддалені місця з хорошою інфраструктурою. Виявилось, що вибір не великий, на жаль. Ми з сім’єю полюбляємо автомобільні подорожі Україною, можливо, це буде саме те літо, коли поставимо галочки в більшості пунктів зі списку. 

Олена Пшенична, креативний продюсер і сценарист, мама Христини (13 років) та Андрія (1 рік)

Сповіді карантину: мами про плюси та мінуси виховання дітей в ізоляції 4

Останній рік я працюю, переважно, дистанційно, не в офісі. Тому щиро вірила, що карантин якісь ну дуже кардинальні зміни в моє життя не внесе. Але помилялась. Адже, попри дистанційну роботу,  до карантину всі наради, зустрічі відбувались в офлайні, і так чи інакше я виїжджала з дому. Іноді, щоб змінити картинку,  могла попрацювати в затишному кафе або на терасі.  Карантин оптимізував робочі локації, звівши все в одну – спальня. Оскільки в своїй кімнаті старша донька облаштувала «онлайн-школу». У вітальні постійно базувався молодший син з моєю мамою. То мені в якості робочого кабінету дісталась спальня. 

Спочатку було складно організуватися. Ти не розумів, де починається робочий день і де він закінчується. Безкінечні наради в ZOOM страшенно виснажували. Пізніше і очі, і мозок втягнулися в такий формат спілкування з колегами. Старша донька увесь час  приходила (чит. по сто разів на день) розказати щось цікаве. І щиро не розуміла, чому мені це не подобається. Для неї «мама вдома» не дорівнювало «мама працює». Ну і син, якому трохи більше року, в принципі вважав, якщо я в кімнаті, то до мене треба постійно ходити, стукати в двері, хникати під дверима. І перші кілька тижнів карантину були пеклом. Голова вибухала. Але людина – то істота, яка до всього може адаптуватися. І я звикла. Привчила домашніх не ходити до мене, поки я працюю. Привчила себе не відволікатися ні на що, поки я працюю. Малому просто намагалась не потрапляти на очі. Так він забував, що я вдома. Почала займатися онлайн стречингом. Три тренування на тиждень дуже дисципліновували. 

Мені пощастило не бути тією мамою, яка окрім основної роботи має ще й вчитися в школі разом зі своєю дитиною. Моя донька вчиться у 8-му класі. І в принципі досить самостійна. Плюс її школа дуже класно організувала процес дистанційного навчання. Увесь час карантину і досі вони вчаться щодня за звичайним розкладом в онлайн-режимі. І я взагалі не беру в цьому участі. Як то кажуть, God save the адміністрацію нашої школи, вчителів і розробників усіх цих програм, які допомагають організувати дистанційне навчання.

А син ще занадто малий для школи, дитсадка і гуртків. До речі, всі гуртки і студії доньки теж працюють в онлайн-режимі: курси англійської, графічного дизайну і живопису. Тому по факту в її житті нічого не змінилось. Хіба що все можна робити, не встаючи з ліжка. Все як вона любить 🙂 Але з’явилась інша проблема. Її практично неможливо тепер змусити вийти на вулицю. Навіть на балкон лінується. 

З сином навпаки. Перші кілька тижнів карантину він так страждав, що нам не можна на вуличку, до діток, на майданчик. Постійно тягав за мною куртку і взуття, щоб я вдягла його. І реально зненавидів балкон, де ми постійно намагалися його вигуляти. Цей момент, до речі, став для мене найважчим за час карантину. Коли ти не можеш пояснити маленькій дитині, чому ми не можемо піти на вулицю. Під час карантину вперше дуже гостро відчули потребу в приватному будинку. І не ми одні. Кажуть, то новий тренд. 

Взагалі найважче було на третьому-четвертому тижні карантину. Далі якось адаптувалась. Хоча часом дуже нагрібало. В такі хвилини ми вантажились в машину або всі разом, або з чоловіком удвох, і їхали кататися містом. Такі от нині розваги. Почали дивитися більше фільмів разом. 

Взагалі, якщо чесно, попри всю складність ситуації, цей карантин дав можливість провести так багато часу разом. Цього так бракувало в докарантинному житті. І це однозначно позитив. Нам не хотілося втекти один від одного, повбиватися, розлучитися. Навпаки – прийшло ще чіткіше розуміння, як класно знайти, а в нашому випадку, знайти і народити класних й цікавих людей 🙂 Так, шкода, що за час карантину скасувалися кілька класних робочих проектів, але народились нові. Також скасувалося кілька сімейних мандрівок, які ми давно планували. Але ми намагаємось, як кажуть, перевзутися у повітрі і думаємо над альтернативою. Очевидно, що цього літа донька не поїде в табори, як це було раніше. І, скорше за все, ми будемо відпочивати в Україні, принаймні до серпня так точно. Тому шукаємо якісь нові класні місця всередині країни, де можна відпочити сім’єю. Ну бо компашка у нас, як показав карантин, класна. 

23-59