fbpx

Київ, я люблю тебе: експати про те, за чим у Києві вони найбільше сумують

Київ, я люблю тебе: експати про те, за чим у Києві вони найбільше сумують

Продовжуючи проводжати весну та святкувати День Києва, ми поговорили з колишніми жителями столиці, котрих доля закинула в інші країни та навіть на інші континенти. За чим вони найбільше сумують, згадуючи про рідні місця? Яких локацій, продуктів, запахів та смаків не знайти ні в Дубліні, ні в Торонто, ні у Нью-Йорку? Що примушує тремтіти серця наших експатів, коли вони згадують про місто своєї юності? Розповідаємо з перших уст!

Аліна Плеханова

(Торонто, Канада) 

Київ, я люблю тебе: експати про те, за чим у Києві вони найбільше сумують 1

Сорі за банальність, але у травні я, як ніколи, ностальгую за Києвом та його розкішними каштанами.

Найбільше сумую за центром міста — красивим, давнім, з маленькими затишними вуличками (Золотоворітська, Пушкінська, Станіславського), гарними парками (Шевченка, Володимирська гірка, Ботсад Фоміна) та архітектурою (Будинок з химерами, Андріївська церква, Оперний). Не вистачає вечірніх прогулянок улюбленим маршрутом між Золотими Воротами, Володимирською гіркою та Андріївським узвозом. 

Також часто згадую чудові київські ярмарки з крутим і стильним хендмейдом (на кшталт, «Всі Свої»). Поки що в Торонто аналогу я так і не знайшла. 

Ну і звісно, особливо ностальгую за ароматною і затишною «Коморкою» на Лівобережній, де кавові посиденьки зі смаколиками були свого роду нашою з друзями традицією.

Анастасія Поліщук

(Токіо, Японія)

Київ, я люблю тебе: експати про те, за чим у Києві вони найбільше сумують 2

Мені не вистачає Дніпра і прогулянок річковою набережною. Іноді так хочеться згадати, як це — прогулятися по кожному острову на Дніпрі. Усе ж, гірські річки та морські набережні — це зовсім інша атмосфера, як не крути. І взагалі, сумую за прогулянками київськими звивистими вуличками, є в них якась своя особлива принада.

Не вистачає травневих свічечок каштанів. Хоча, звісно, це можна сублімувати іншими рослинами, однак, то все одно не те.

Сумую за київськими пагорбами і красивими краєвидами! Скільки би в Токіо не було парків, це все ж не «місто-парк» як Київ.

Бракує київських оригінальних кав’ярень! Довелося поїхати за кордон, щоб оцінити креативність і затишок київської кави.

Ностальгую також за київськими ринками з їхніми: «Скуштуйте черешеньку!» і «Творожок свіженький». Поки пройдешся — можна і наїстися вже. В Японії з ринків — хіба що рибні, та й ті не так близько. А за вишнями та домашнім сиром доводиться, як і за всім іншим, йти до супермаркетів.

Коли жила в Києві, обожнювала увесь «церемоніал» театральних походів. Адже погодьтеся, збиратися до театру і на рок-концерт – це дві різні речі. Ось такого театрального настрою – навіть за наявності театрів – мені в Японії відшукати ще не вдалось.

Не вистачає різноманітних лекцій і заходів у київських книгарнях і кав’ярнях! Київ має дуже потужний молодіжний та освітній рух, а це відкриває багато доступних можливостей корисно проводити час і розвиватися. Наприклад, живучи в Києві, я полюбляла ходити на філософські лекції в книгарнях «Є».

Олександра Біла

(Тбілісі, Грузія)

Київ, я люблю тебе: експати про те, за чим у Києві вони найбільше сумують 3

Мені не вистачає людей. Моїх друзів і подруг, з якими ми гуляли Пейзажною алеєю, роздивлялися кожну скульптуру Скритуцького та прагнули скоріше присісти на одну з неординарних лавочок. Або ж виходили з роботи і просто йшли світ за очі до самого вечора. Та й не вистачає загалом київських людей, які у своєму ритмі кудись ідуть, поспішають, біжать.

Бракує київського вечірнього повітря, сповненого якоїсь магії. Особливо влітку, коли вже навіть сонце сіло, але ти все ще сповнений енергії.

У Києві особливе відчуття свята. У Грузії якось не так. Навіть складно описати, але саме в Києві у мене виникає відчуття єдності з усіма поруч.

Сумую за бадьорим запахом метро і ароматами кави з кожної кав’ярні рано вранці, коли місто тільки прокидається, а ти вже сповнений грандіозних планів на день. Також не вистачає походів в кіно щотижня, коли не важливо, який фільм, головне, що його показують у «Жовтні» чи «Києві».

Бракує кави з McDonald’s вночі з друзями. В Тбілісі теж є кава, просто смак далеко не той. А може, нічна кава це і є приємне відчуття безтурботності, якого так не вистачає.

Сумую за українською мовою. Кожного разу у Грузії вухо так і прагне відшукати когось, хто хоч щось вимовить українською. Це прекрасне відчуття, коли ти все розумієш, що говорять навколо. 

А ще не вистачає київського сервісу та професіоналізму людей кожного закладу в Києві. Ну і можливості замовити все, що забажаєш із доставкою.

Ольга Самофалова

(Нью-Йорк, США)

Київ, я люблю тебе: експати про те, за чим у Києві вони найбільше сумують 4

Чесно, не виїжджаючи два роки з Нью-Йорка, я не відразу згадала, який ти, Києве! 

Але закривши очі, я відтворила в пам’яті улюблені місця рідного міста і відверто стало не по собі. О Боже, Києве, як же я за тобою сумую! Бракує справді багато чого: чистого київського метро з кумедними, але такими рідними людьми, ідеальних сирників на кожному розі, лавок на Позняках, де спокійно ввечері можна попивати винишко з подружкою. Бракує цього безцінного відчуття дому, свого двору — прийти на «Кураж» і обійняти весь Київ або з Поштової дійти пішки до Житнього, затаритися у улюблених бабусь найсмачнішими помідорами в світі і огірками з пухирцями, ще й печений чебурек в «Софрі» захопити. А на зворотному шляху забрести в якийсь тихий дворик, і виявити там Фролівський Монастир та відчути абсолютний спокій.

Київ — моє місце сили. Жодне місто в світі не зрівняється з ним. Так, він не ідеальний і вимагає особливого материнського нагляду. Але складно описати той трепет, який відчуваю перед кожним київським двором, будь то Відрадний або Лютеранська, Троєшка або Гончара.

Душу готова продати, щоб зараз опинитися з пиріжком з «Ярослави» на ЯрВалу або на пуфі з кальяшкою на Березняках з видом на міст Патона, де найдушевніші заходи сонця. А чого вартий Труханів з колоритними кіосками з таранькою і самими стильними людьми на ПБК!

Київ — місто мого народження і щастя, найтепліших історій і найкрутіших людей! Київ, я люблю тебе.

Олександра Кучер

(Аланія, Туреччина)

Київ, я люблю тебе: експати про те, за чим у Києві вони найбільше сумують 5

Київ — одне з моїх найулюбленіших міст. У будь-яку пору року, незважаючи на його недоліки, він прекрасний! Свого часу він підкорив мене з першого погляду.

Напевно найбільше сумую за часом, коли навчалась у Київській муніципальній академії естрадного і циркового мистецтв. Вона дала мені квиток у життя. Я маю багато чудових спогадів про педагогів, ну і, звісно, про студентське життя. Спортивний комплекс ЦСКА біля «Вокзальної» — мій другий дім. Кожного свого приїзду у Київ неодмінно відвідую свого тренера.

Можу сказати з впевненістю, що найсмачніше в світі сало саме в Києві! За ним я ну дуже скучала в Китаї, і зараз у Туреччині часто думаю про шматочок чорного хліба із холодною скибочкою цього кулінарного витвору.

Щоразу, повертаючись до Києва з-за кордону, у нас в сім’ї є традиція ходити в корчму «Будьмо» на Михайлівській. 

Шалено сумую за найулюбленішим «Київським тортом»! Були часи, коли цілий тортик йшов за один раз. І саме у Києві його готують найкраще.

Як не дивно, але за метро я теж сумую. У нього є свій характерний запах підземелля та поїздів, а його прохолода така приємна влітку.

Також іноді згадую історичний центр. Особливо свободу у вихідні, коли Хрещатик стає повністю пішохідним. Київ — магічне місто, він вабить-притягує.

Останній раз я приїздила в лютому цього року. Він зустрів 20-градусним морозом, але від цього менш прекрасним не став. У таку погоду найкраще, що можна зробити — провести час за чашкою гарячого шоколаду в «Львівський майстерні шоколаду». Моя найулюбленіша – недалеко від метро «Університет».

Олена Кравченко 

(Дублін, Ірландія) 

Київ, я люблю тебе: експати про те, за чим у Києві вони найбільше сумують 6

Дублін — дуже маленьке місто, іноді мені здається, що його центр може повністю вміститися на долоні одного лише Хрещатика. А найвищі будинки тут дихають в пупок багатьом заміським київським дачах. Найширша вулиця недотягує навіть до бульвару Шевченка, а освітлення в зимовий час нагадує Сирецький парк до реконструкції. Ідеш по тротуару і думаєш, як розминутися з пішоходом, що йде тобі назустріч. 

Щоб дістатися від будинку до Іонинського монастиря в Ботсаду, мені потрібно було годину і сорок хвилин. За цей час тут можна дістатися до сусіднього містечка. 

Тут ніхто нікуди не поспішає, а я сумую за київської швидкістю і ритмом. Мені не вистачає київських просторів, просторів і масштабів. 

І як це не смішно — київської їжі. Іноді я думаю, що мені вона наснилася, але закриваючи очі на острові перемоги фіш-н-чіпса я відчуваю запах молодої картоплі з часником і шкварочками.

Читай нас в Google News
Підписатися
23-59