«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга)

«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга)

«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга) 1

Если вы еще не составили культурную программу на предстоящие праздничные выходные, хотим напомнить вам о нашем проекте «Дзвінок у 1986», представленном в Национальном музее «Чернобыль». Да, это не веселый и развлекательный аттракцион, дарящий праздничное настроение всей семье. Но это важный проект, который наталкивает на размышления, и с которым определенно стоит познакомить детей. 

Напомним, 14 декабря в День ликвидатора, наша редакция под руководсвтом создательницы сайта 23-59.com.ua Елизаветы Юрушевой совместно с Национальным музеем «Чернобыль» презентовала проект «Дзвінок у 1986». 

В предыдущем материале мы рассказали, как Елизавета Юрушева нашла источник вдохновения в сериале «Чернобыль», который стал отправной точкой в проекте. 

«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга) 2

Напомним, «Дзвінок у 1986» – это аудиоархив с записями, рассказами ликвидаторов аварии, которые работали непосредственно в эпицентре событий и видели все, что случилось после взрыва собственными глазами. Чтобы дать их услышать, в музее «Чернобыль» установлено три телефонные будки с аутентичными аппаратами образца 86-го года. А также телефонная книга с номерами рядом. Стоит лишь набрать один из указанных номеров и совершить звонок в прошлое. 

Мы считаем, что важно помнить и уважать прошлое, чтобы учиться на его ошибках, но для этого важно достоверно передавать информацию подрастающему поколению. 

«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга) 3

Поэтому в серию промо-роликов проекта, в съёмках которых приняли участие известные украинцы, такие как Тина Кароль, Александр Скичко, Оля Полякова, Александр Педан, Ольга Сумская, Tayanna, Александр Стоянов и Екатерина Кухар, Onuka, Ирина Данилевская, был также приглашен и сын Потапа Андрей Потапенко. Его поколение вообще не слышало о Чернобыле до выхода сериала. Поэтому нам важно было создать такой проект, который бы смог заинтересовать даже детей и дать какое-то целостное представление о трагедии.

Истории каждого из героев оказались настолько трогательными, грустными или жизнеутверждающими, что мы решили поделиться ими с вами (первую часть роликов можно посмотреть здесь). 

Тина Кароль:

«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга) 4

«Більше інформації, ніж на шкільних уроках, про те, що таке Чорнобиль, я дізналась і відчула на собі, коли не стало мого чоловіка. Це пов’язано з тим, що він знаходився в той самий час в Чернігівській області. Як наслідок, він отримав онкозахворювання, тому що був вражений великою дозою радіації».

«З того моменту я не хотіла більше ніколи чути про Чорнобиль, не дізнаватися, закритись, не уявляти і не впускати цей біль знову і знову. В моєму житті досить болю».

«Але бачите, немає героїв у своїй вітчизні. Поки на цю тему не звернули увагу закордоном, знявши серіал, чомусь наше суспільство не так було включене в цей процес».

«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга) 5

«Сьогодні, звісно, знаходяться ті, хто заробляє на цьому. Проблема в тому, що люди думають не про те, як там полагодити деякі об’єкти, які досі знаходяться в аварійному стані і становлять загрозу для суспільства. А думають про те, щоб відкрити новий напрямок для туристів».

«Це злочин проти людей, проти нашого права на знання, права на інформацію, права на вибір. Ми є люди, ми є суспільство, і ми маємо знати правду, якою б вона не була. Поки у владних кабінетах висиджували високопосадовці, не знаючи що робити і як розповісти людям правду, під цим радіоактивним дощем загинули мільйони».

Tayanna:

«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга) 6

«Чесно кажучи, як би мені не було соромно, але тільки після виходу серіалу «Чорнобиль» я дізналася всю правду. Я подивилася серіал за один день і була шокована. Тому що в школі нам нічого не розповідали. Ми просто знали, що була така катастрофа, вибухнула Чорнобильска атомна електростанція. Але що це означає, ми й гадки не мали».

«Вперше, я почула слово «Чорнобиль», напевно, коли мені було 2 роки. І все що я пам’ятаю – це те, що мені не дозволяли виходити надвір. Дорослі казали, що йдуть якісь кислотні дощі, і нам, дітям, ще роки два після аварії забороняли гуляти влітку під дощем». 

«Єдине, пам’ятаю, в школі нам давали краплі йоду. Нам це страшенно не подобалось, і коли ми питали, навіщо нам це пити, нам відповідали: «Так треба». Це була максимальна відповідь, яку можна було тоді отримати від дорослих».

«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга) 7

«Після перегляду серіалу у мене був такий спектр емоцій, який я не можу навіть пояснити. Я і злилась, і ридала, і пишалась тими людьми, які рятували нас. Я не могла зрозуміти, як жадібність до кар’єрного росту могла бути настільки високою, що людські життя нічого не вартували».

«Зазвичай я контролюю те, що дивиться мій 7-річний син, і не показую йому страшних фільмів. Але цей серіал я йому показала. Він його переглядає, розповідає про нього в школі і має свою думку з цього приводу».

Ирина Данилевская:

«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга) 8

«Я думала, що все життя буду ненавидіти моду 80-х, тому що для мене це час дикторок та телеведучих у піджаках з широкими плечима, які постійно нас обманювали». 

«В день трагедії я з чоловіком поїхала до друзів на пікнік. Я не знала, що відбулось в Чорнобилі, але я тоді була вагітна. Той сонячний день ми прекрасно провели на свіжому повітрі в лісі, з усіма тими листочками, травками та вітром. А в понеділок чоловік прийшов на роботу на радіо, і тоді ми дізналися, що сталося. У вівторок я взяла квиток і поїхала в Тернопіль до свекрухи та свекра, аби врятувати здоров’я своєї дитини». 

Андрей Потапенко: 

«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга) 9

«Впервые о трагедии в Чернобіле я узнал из игры «Сталкер», где рассказывается о заброшенном городе Припять. Там все изображено очень реалистично. Потом вышел сериал «Чернобыль». Я посмотрел только две серии, дальше мне стало очень тяжело смотреть, потому что я представил, что чувствовали те люди, которые находились там. Мне хотелось плакать».

Оля Полякова:

«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга) 10

«Мою сім’ю трагедія у Чорнобилі дуже зачепила. Тому що моя мама була ліквідатором у Прип’яті. Вона педіатр, і її з іншими медпрацівниками відправили туди, щоб евакуювати дітей. Їм ще й довелося вмовляти батьків на евакуацію, тому що дорослі не розуміли, що трапилось і яку загрозу ця аварія становить для всіх. Лікарям довелось буквально роз’яснювати сім’ям, що їм краще покинути свої домівки, тому що можуть бути непоправні наслідки. Причому, деякі люди від’їжджали кудись, але за тиждень-два повертались, боячись за своє житло. І їх доводилось евакуювати повторно».

«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга) 11

«Я в цей час була зовсім маленька, знаходилась у бабусі, яка проживала у селищі Ставище. Це була 4-та радіоактивна зона. І тільки завдяки тому, що моя мама була трошки більш проінформована і знала, що таке радіація, вона попросила бубусю, щоб мене не випускали з дому гуляти. Не дивлячись на те, що надворі стояла чудова тепла погода».

«Моя мама була в той час молодим спеціалістом, яка нещодавно закінчила медичний інститут і тільки-но почала працювати лікарем. Відпрвляючи їх в небезпечну зону вже за тиждень після аварії, керівництво не надавало їм ніякого захисту. Все що їм давали «для профілактики» – пити червоне вино». 

Инициатор и меценат проекта — Елизавета Юрушева

Куратор проекта — Анна Королевская

Партнер проекта — Надежда Ратке, глава фонда “International organization of social justice”

Соорганизатор проекта — Виктория Волошина

Продюсер проекта — Алексей Прищепа

Креативная группа — Виктор Король, Андрей Брень, Марьян Мотрук

23-59