«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга)

«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга)

«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга) 1

Сьогодні, в День ліквідатора, ми хочемо нагадати вам про наш проект «Дзвінок у 1986», представленому в Національному музеї «Чорнобиль».

У попередньому матеріалі ми розповіли, як Єлизавета Юрушева знайшла джерело натхнення в серіалі «Чорнобиль», котрий став відправною точкою проекту.

«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга) 2

Нагадаємо, «Дзвінок у 1986» – це аудіоархів із записами, розповідями ліквідаторів аварії, які працювали безпосередньо в епіцентрі подій і бачили все, що сталося після вибуху на власні очі. Щоб дати їх почути, в музеї «Чорнобиль» встановлено три телефонні будки з автентичними апаратами зразка 86-го року. А також телефонна книга з номерами поруч. Варто лише набрати один із вказаних номерів і зробити дзвінок в минуле.

Ми вважаємо, що варто пам’ятати і шанувати минуле, щоб вчитися на його помилках, але для цього важливо достовірно передавати інформацію підростаючому поколінню.

«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга) 3

Тому в серію промо-роликів проекту, в зйомках яких взяли участь відомі українці, такі як Тіна Кароль, Олександр Скічко, Оля Полякова, Олександр Педан, Ольга Сумська, Tayanna, Олександр Стоянов та Катерина Кухар, Onuka, Ірина Данилевська, був також запрошений і син Потапа Андрій Потапенко. Його покоління взагалі не чуло про Чорнобиль до виходу серіалу. Тому нам важливо було створити такий проект, який би зміг зацікавити навіть дітей і дати якесь цілісне уявлення про трагедію.

Історії кожного з героїв виявилися настільки зворушливими, сумними або життєстверджуючими, що ми вирішилиподілитися ними з вами (першу частину роликів можна подивитися тут).

Тіна Кароль:

«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга) 4

«Більше інформації, ніж на шкільних уроках, про те, що таке Чорнобиль, я дізналась і відчула на собі, коли не стало мого чоловіка. Це пов’язано з тим, що він знаходився в той самий час в Чернігівській області. Як наслідок, він отримав онкозахворювання, тому що був вражений великою дозою радіації».

«З того моменту я не хотіла більше ніколи чути про Чорнобиль, не дізнаватися, закритись, не уявляти і не впускати цей біль знову і знову. В моєму житті досить болю».

«Але бачите, немає героїв у своїй вітчизні. Поки на цю тему не звернули увагу закордоном, знявши серіал, чомусь наше суспільство не так було включене в цей процес».

«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга) 5

«Сьогодні, звісно, знаходяться ті, хто заробляє на цьому. Проблема в тому, що люди думають не про те, як там полагодити деякі об’єкти, які досі знаходяться в аварійному стані і становлять загрозу для суспільства. А думають про те, щоб відкрити новий напрямок для туристів».

«Це злочин проти людей, проти нашого права на знання, права на інформацію, права на вибір. Ми є люди, ми є суспільство, і ми маємо знати правду, якою б вона не була. Поки у владних кабінетах висиджували високопосадовці, не знаючи що робити і як розповісти людям правду, під цим радіоактивним дощем загинули мільйони».

Tayanna:

«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга) 6

«Чесно кажучи, як би мені не було соромно, але тільки після виходу серіалу «Чорнобиль» я дізналася всю правду. Я подивилася серіал за один день і була шокована. Тому що в школі нам нічого не розповідали. Ми просто знали, що була така катастрофа, вибухнула Чорнобильска атомна електростанція. Але що це означає, ми й гадки не мали».

«Вперше, я почула слово «Чорнобиль», напевно, коли мені було 2 роки. І все що я пам’ятаю – це те, що мені не дозволяли виходити надвір. Дорослі казали, що йдуть якісь кислотні дощі, і нам, дітям, ще роки два після аварії забороняли гуляти влітку під дощем». 

«Єдине, пам’ятаю, в школі нам давали краплі йоду. Нам це страшенно не подобалось, і коли ми питали, навіщо нам це пити, нам відповідали: «Так треба». Це була максимальна відповідь, яку можна було тоді отримати від дорослих».

«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга) 7

«Після перегляду серіалу у мене був такий спектр емоцій, який я не можу навіть пояснити. Я і злилась, і ридала, і пишалась тими людьми, які рятували нас. Я не могла зрозуміти, як жадібність до кар’єрного росту могла бути настільки високою, що людські життя нічого не вартували».

«Зазвичай я контролюю те, що дивиться мій 7-річний син, і не показую йому страшних фільмів. Але цей серіал я йому показала. Він його переглядає, розповідає про нього в школі і має свою думку з цього приводу».

Ірина Данилевська:

«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга) 8

«Я думала, що все життя буду ненавидіти моду 80-х, тому що для мене це час дикторок та телеведучих у піджаках з широкими плечима, які постійно нас обманювали». 

«В день трагедії я з чоловіком поїхала до друзів на пікнік. Я не знала, що відбулось в Чорнобилі, але я тоді була вагітна. Той сонячний день ми прекрасно провели на свіжому повітрі в лісі, з усіма тими листочками, травками та вітром. А в понеділок чоловік прийшов на роботу на радіо, і тоді ми дізналися, що сталося. У вівторок я взяла квиток і поїхала в Тернопіль до свекрухи та свекра, аби врятувати здоров’я своєї дитини». 

Андрій Потапенко: 

«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга) 9

«Вперше про трагедію в Чорнобилі я дізнався з гри «Сталкер», де розповідається про покинуте місто Прип’ять. Там все зображено дуже реалістично. Потім вийшов серіал «Чорнобиль». Я подивився тільки дві серії, далі мені стало дуже важко дивитися, тому що я уявив, що відчували ті люди, які знаходилися там. Мені хотілося плакати».

Оля Полякова:

«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга) 10

«Мою сім’ю трагедія у Чорнобилі дуже зачепила. Тому що моя мама була ліквідатором у Прип’яті. Вона педіатр, і її з іншими медпрацівниками відправили туди, щоб евакуювати дітей. Їм ще й довелося вмовляти батьків на евакуацію, тому що дорослі не розуміли, що трапилось і яку загрозу ця аварія становить для всіх. Лікарям довелось буквально роз’яснювати сім’ям, що їм краще покинути свої домівки, тому що можуть бути непоправні наслідки. Причому, деякі люди від’їжджали кудись, але за тиждень-два повертались, боячись за своє житло. І їх доводилось евакуювати повторно».

«Дзвінок у 1986»: спогади про Чорнобиль (частина друга) 11

«Я в цей час була зовсім маленька, знаходилась у бабусі, яка проживала у селищі Ставище. Це була 4-та радіоактивна зона. І тільки завдяки тому, що моя мама була трошки більш проінформована і знала, що таке радіація, вона попросила бубусю, щоб мене не випускали з дому гуляти. Не дивлячись на те, що надворі стояла чудова тепла погода».

«Моя мама була в той час молодим спеціалістом, яка нещодавно закінчила медичний інститут і тільки-но почала працювати лікарем. Відпрвляючи їх в небезпечну зону вже за тиждень після аварії, керівництво не надавало їм ніякого захисту. Все що їм давали «для профілактики» – пити червоне вино». 

Инициатор и меценат проекта — Елизавета Юрушева

Куратор проекта — Анна Королевская

Партнер проекта — Надежда Ратке, глава фонда “International organization of social justice”

Соорганизатор проекта — Виктория Волошина

Продюсер проекта — Алексей Прищепа

Креативная группа — Виктор Король, Андрей Брень, Марьян Мотрук

Ініціатор та меценат проекту – Єлизавета Юрушева

Куратор проекту – Анна Королевська

Партнер проекту – Надія Ратке, керівник фонду “International organization of social justice”

Співорганізатор проекту – Вікторія Волошина

Продюсер проекту – Олексій Прищепа

Креативна група – Віктор Король, Андрій Брень, Мар’ян Мотрук

Продовження спогадів та роздумів зірок про Чорнобиль читайте у  матеріалі “Дзвінок у 1986 (частина перша)”.

23-59